Як в минулі часи господині прали білизну
Сучасні господині, особливо молоді дівчата, можуть і не зрозуміти, що значить кип’ятити білі речі і навіщо взагалі це робити. Але якщо повернутися на кілька десятків років назад, то ми дізнаємося, що це найбільш ефективний варіант повернути білим речам білизну і позбавити їх від плям.
Ну а якщо добре вдуматися, то весь процес прання в минулому столітті нам, сучасним людям з пральними машинами-автоматами, взагалі незрозумілий. Для нас це важка, складна праця. А уявіть, як з цим завданням справлялися сільські жінки. Велике прання того часу можна порівняти хіба що з квестом.
Найперше, що потрібно зробити перед початком прання, це притягнути з озера, якщо воно недалеко, або колодязя воду. Ходити доводилося кілька разів. Наші бабусі вважали, що найкраща для цієї мети вода – дощова. В ній добре мылилось мило, а ще вона «м’яка». На другому етапі підготовки вода грілася. У більшості випадків робили це на печі в лазні. Іноді й кип’ятильниками користувалися, але це не завжди безпечно, так і електроенергії витрачалося багато.
Далі процедура знайома – розбір одягу за кольором і ступеня забруднення. Більш брудний одяг спочатку замочували, іноді з додаванням лугу в теплій воді.
В певний часовий проміжок луг вважався відмінним миючим речовиною, причому засіб це було універсальним. Використовувалося воно не тільки під час прання, але і під час купання – ним мили волосся і тіло. Виробляли його з звичайної попелу з печі. Способи виготовлення були різними: холодний і гарячий. Луг в рідкому вигляді робився холодним способом. Піввідра води заливалося звичайною холодною водою і потім цю суміш залишали на три дні. Після того, як мильна вода відстоїться, її зливали, а потім у ній прали.
Щоб зробити луг густим, використовувався гарячий спосіб. Зола, залита водою, кип’ятилася, після чого фильтровалась, а потім випаровується. У підсумку залишалося речовина, по консистенції схоже на наше рідке мило. Засіб було дуже концентрованим і сильнодіючим. Якщо використовувати його необережно, то можна було навіть отримати опік.
Прали і господарським недорогим милом. Багато хто й сьогодні пам’ятають великі шматки коричневого мила з не дуже приємним запахом. Були вони абсолютно у кожної господині. Цим милом натирали одяг, особливо сильно забруднену або ж натертої на тертці стружкою замінювали пральний порошок.
Після замочування починалася прання. Робилося це вручну або на спеціальних дошках. Були раніше такі ребристі спеціальні пристосування, які і сьогодні багато згадають. Якщо прання невелика, то це було дуже зручно. Ну, а коли багато речей, то нерідко кісточки на пальцях стиралися до крові.
Були й варіанти прання білизни ногами. Речі замочували у ванні з жерсті, а потім їх починали топтати ногами. Є таке слово «праля». Так от воно є похідним від «прать», що в перекладі означає «топтати».
Після прання білизна вимагає віджимання. Робили це теж вручну. Природно, потрібна велика сила. У деяких випадках одна господиня впоратися із завданням не могла, і тоді вона просила підмогу. Віджимали одну річ, наприклад, постільна білизна удвох.
Нерідко білі речі ставали сірими або жовтіли, тому їх потрібно було відбілити, і робили це з допомогою кип’ятіння. Запах під час цієї процедури стояв не найприємніший, так і пар зазвичай був майже як в парильні.
Полоскання білизни – це окрема тема. Для цього йшли на озеро або річку. Погода значення не мала. Навіть в ополонці сільські жительки прополаскивали речі після прання. Страшно подумати, як можна в крижаній воді досить довго виполіскувати щось, але так дійсно було. Старі білі речі іноді ще полоскали у воді, в яку додавали синьку. Мета цієї дії полягала в тому, щоб вони мали більш свіжий вигляд і не видна була, жовтизна.
Текстильні вироби повторно віджималися і розвішувалися на вулиці на мотузках. Щоб вони не відлетіли від пориву вітру, їх фіксували прищіпками. Тоді вони були винятково дерев’яними. З часом пружини на них іржавіли і ці характерні позначки залишалися на выстиранном білизна.
Навіть в зимовий період речі вивішували на вулиці, де вони замерзали і ставали схожими на аркуші. Так вони могли сохнути тиждень, а коли їх заносили до хати, то ще й там досыхали. Зате аромат стояв свіжий і неповторний. Якщо уявити собі всю цю картину, стає зрозумілим, чому дорослі лаяли дітей через забруднені речі. Грандіозна прання в той час була на кшталт подвигу.