Цікаве

Як називали дітей австриек, народжених від радянських солдатів

Радянські війська зайняли австрійську столицю 13 квітня 1945 року. Трохи згодом країну розділили на 4 окупаційні зони – радянську, британську, французьку та американську. Після виводу частин Червоної Армії в 1955 році, виявилося: за 10 років від радянських військовослужбовців місцеві жінки народили, за приблизними підрахунками, від 10 до 30 тис. дітей. Що ж стало з цими людьми, і як їм жилося на батьківщині?

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

Чому австрійські дівчата тримали в суворій таємниці факт про народження дітей від радянських солдатів

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

Австрійці, які в 1938 році майже одностайно (99,75%) проголосували за об’єднання країни з гітлерівською Німеччиною, втратили у Другій світовій війні (в тому числі і на Східному фронті) більше 300 тисяч чоловік. Населення, оброблене нацистською пропагандою, більш ніж неприязно ставилося до радянським солдатам «окупували» їх країну. Народи СРСР залишалися для них «недолюдьми», і австрійське товариство демонстративно зневажала своїх співгромадянок, які наважувалися вступати з червоноармійцями у зв’язок.

Жінок, які були помічені у відносинах з радянськими військовослужбовцями, називали «росіянами підстилками», «повіями», а їх діти ставали ізгоями з дитячих років. Крім того, дівчата, народжували «російського» дитини, боялися, що сина або дочка можуть відібрати і відвести в СРСР. З цієї причини австрійки намагалися приховувати не тільки любовний зв’язок з «окупантом», але і майбутні пологи: у більшості випадків після них у свідоцтві про народження в графі «Батько» з’являлася запис «Невідома».

Трагедія «руссен кінд» в Австрії: ганебні «діти окупації»

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

Австрійські діти, чиїм батьком був солдат або офіцер Червоної Армії, росли в умовах суспільного презирства, злих насмішок, морального приниження та фізичних знущань. «Російський хлопець» було найбільш образливим прізвиськом, хоча ті, кого обзивали їм, часто навіть не розуміли сенс і свій зв’язок з образливою кличкою. «Руссен кінд» відмовлялися хрестити, їх ігнорували сусіди, і часто не визнавали навіть близькі родичі – батьки, брати і сестри матері.

Більше того, жінка, яка має такої дитини, не могла розраховувати на допомогу держави: Австрія, закриваючи очі на проблему, не надавала їм ніякої фінансової допомоги, кидаючи, по суті, на сваволю долі. Сподіватися на яку-небудь матеріальну підтримку з боку батька дитини також не було можливості: по-перше, шлюб з іноземками для радянських військовослужбовців був заборонений; по-друге, у разі народження дитини або наміри жінки вийти заміж – «винуватець» за наказом начальства відправлявся в рідну країну або переводився служити в іншу частину.

Щоб впоратися з фінансовими труднощами, австрійки віддавали дітей на виховання далеким родичам або бездітним сім’ям, рідше – в дитячий будинок. Проте основна частина матерів, незважаючи на брак фінансів, залишала дитину при собі, виходила заміж і зберігала таємницю походження рідного чада до самої своєї смерті.

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

До речі, дітям до союзників СРСР ставилися не краще. Однак після 1946 року, коли заборона на шлюб між австрийками та іноземними військовослужбовцями (британцями, французами, американцями) практично втратив чинність, деякі пари возз’єдналися. Хтось із жінок, вийшовши заміж, відправився на батьківщину чоловіка, хтось продовжив жити в Австрії, узаконивши зв’язок з закордонним батьком своєї дитини.

Коли впала «стіна мовчання»

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

Про «дітей окупації» відкрито заговорили лише через 50 років, коли у віденській газеті «Дер стандарт» опублікували лист Бригіти Рупп. Дочка британського військовослужбовця і австрійки описала тяготи дитинства, заявивши в кінці: «Ми не покидьки війни – ми діти, які мріють про своїх батьків, щоб побачити і обійняти їх».

Лист зруйнувало «стіну мовчання»: про приховуваної проблеми в австрійському суспільстві заговорили нарешті відкрито, без упереджень. Одночасно з цим стали з’являтися групи взаємної допомоги кшталт «Сердець без кордонів», що об’єднала дітей французьких солдатів, або GI Trace, зібрала разом нащадків американських військовослужбовців. СРСР через свою закритість залишався поза досяжності пошуків, і тільки в кінці минулого століття діти радянських солдатів і офіцерів отримали шанс відшукати батьків, які служили у звільненій Австрії.

Як «діти окупації» шукали своїх батьків і як їх зустрічали на батьківщині

Как называли детей австриек, рождённых от советских солдат

Початок 2000-х років ознаменувався серією публікацій у ЗМІ про історіях «руссен кінд», які у пошуку батьків зверталися в російське посольство в Австрії і в австрійське – в Москві. Робили запити до віденський Інститут Людвіга Больцмана, який спеціалізується на вивченні наслідків війни, а також намагалися добути інформацію в подільському Центральному архіві Міністерства оборони РФ. За допомогою офіційних установ вдавалося отримати необхідні відомості, але щастило в таких випадках далеко не всім.

Одним з тих, хто знайшов-таки в Росії біологічного батька, став Райнхард Хенингер. У 2007 році він потрапив на передачу «Жди меня», де показав телеглядачам збережене матір’ю фото. Михайла Покулева – таке ім’я носив батько Хенингера – не тільки дізналися: у Росії австрійця очікували росіяни родичі – зведений брат і сестра. Як виявилося, Михайло розповідав дітям про кохання, приключившейся в Австрії, і син (вже після смерті батька в 1980 році) безуспішно намагався відшукати в чужій країні свого невідомого старшого брата.

Іншому австрійцю – Герхарду Веросте пощастило зустрітися з батьком за його життя. Правда, те, що він наполовину російська, Герхард дізнався тільки в 58 років від журналістів телебачення. Зі сльозами на очах, похилого віку «дитина» згадував: «Це непередаване відчуття – мати можливість обійняти свого тата, через стільки років!» За словами Веросты, коли він відвідав Росію, російські родичі не дозволили зупинитися в готелі: вони звільнили для гостя кімнату з ліжком, а самі ночували на підлозі весь час перебування австрійця в Росії.

Про російською привітності розповіла і Марія Зильберштайн, яка після довгих пошуків відшукала станицю, де проживав її батько Петро Миколайович Тамаровский. На жаль, їй не вдалося застати його в живих, зате Марія познайомилася зі зведеним братом Юрієм. «Нова рідня мені дуже зраділа! – розповідала з усмішкою жінка. – Вони зустріли мене як дорогу гостю, зі столом, який просто ломився від страв!»

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Покупайте трафик веб-сайта дешево