Як ховали радянських вождів
10 березня 1985 року помер генеральний секретар ЦК КПРС Костянтин Черненко, завершивши «епоху пишних похоронів», коли за 2 роки 4 місяці померло аж 3 генсека.
Свіжих кадрів в систему не надходило, а середній вік членів Політбюро за Брежнєва становив 70 років. Не дивно, що абревіатуру СРСР злі язики розшифровували як «Країна Найстаріших Керівників». А з вуст в уста передавали анекдот: «Соціалістичні зобов’язання ЦК КПРС — п’ятирічку за три труни».
Похований двічі
Як відомо, першими, кого поховали біля Кремлівської стіни, були червоноармійці, які штурмували Кремль в жовтні 1917 року. Пізніше там з’являлися і інші братські могили та персональні поховання. Восени 1923 року здоров’я Ілліча сильно погіршився. На секретному засіданні Політбюро Сталін повідомив, що можливий летальний результат, і запропонував стягнути тіло Леніна бальзамування. Відповідно ж до радянської історіографії, ідея зберегти тіло Леніна і помістити його в саркофаг виникла в середовищі робітників і рядових членів більшовицької партії.
21 січня 1924 року Володимир Ленін помер. Похорон вождя були урочистими, труну з його тілом встановили в Колонному залі Будинку Спілок, де протягом 5 днів відбувалося прощання. А вже 27 січня забальзамоване тіло вождя було поміщено в спеціально побудований на Червоній площі тимчасовий мавзолей.
Навесні того ж року спорудили другий варіант дерев’яного мавзолею, а кам’яний побудували в 1930 році.
Смерть настає вождя настала майже через 30 років — Йосип Сталін помер 5 березня 1953 року. У країні оголосили 4-денний траур, а тіло Сталіна виставили в Колонній залі для прощання. Під час похорону на Трубній площі виникла тиснява, не обійшлося без жертв. Втім, офіційні дані на цей рахунок відсутні.
Недовго думаючи, керівництво країни обрало місце для поховання — Сталіна просто-напросто «підселили» до Леніна в Мавзолей. І ховали його двічі.
Другий раз, коли ХХІІ з’їзд КПРС 30 жовтня 1961 року постановив, що порушення Сталіним ленінських заповітів, масові репресії та інші дії в період культу особи не дозволяють залишити труну з його тілом у Мавзолеї Леніна. У ніч на 1 листопада тіло Сталіна винесли з Мавзолею і поховали в могилі біля Кремлівської стіни.
Про те, що в 1971 році помер змінив Сталіна Хрущов, до того часу вже зміщений з усіх керівних постів, радянські люди дізналися з радіопередач зарубіжних «голосів». Ховали Хрущова (як і Сталіна вдруге) в обстановці секретності. Тих же, хто дізнався про його смерть і бажав попрощатися, на воротах Новодівичого кладовища чекало оголошення, що цвинтар закрито на санітарний день.
Під звуки «Лебединого»
Початок цілої низки смертей керівників країни в 1980-х поклав Леонід Брежнєв, який помер 10 листопада 1982 року. Оголосили про його смерть тільки на наступний день, але до того часу радянські громадяни вже встигли здогадатися про те, що трапилося екстраординарному подію. На це вказували зміни в сітці мовлення центрального телебачення. Було скасовано традиційний концерт на честь Дня міліції, а по телевізору крутили балет «Лебедине озеро». До речі, під «Лебедине озеро» проводжали всіх генсеків після Брежнєва, а радянські люди, почувши позапланову трансляцію цього балету, розуміли: в країні щось скоїлося.
Тіло генсека виставили для прощання у Колонному залі Будинку Спілок. Дні з 12 по 15 листопада оголосили днями державного жалоби, хоча вже 11 листопада міста країни були в жалобному вбранні, а по радіо і телебаченню транслювали траурну музику.
15 листопада труну з тілом Брежнєва повантажили на гарматний лафет, який у супроводі почесного ескорту рушив на Червону площу. Керівники держави стояли на трибуні Мавзолею. Після промов з трибуни члени комісії з організації похорону перенесли труну до могили біля Кремлівської стіни. В момент поховання робота всіх підприємств і організацій СРСР була зупинена на 5 хвилин. Заводи, фабрики і транспорт дали трихвилинний салют гудками. Коли труну з тілом Брежнєва опускали в могилу, гримнув гарматний залп, який телеглядачі прийняли за стук впав гробу. У зв’язку з цим з’явився популярний міф, ніби труну опустили.
Працював, не встаючи з ліжка
За традицією керівник похоронної комісії і ставав наступним генсеком. Головою комісії з організації похорону Брежнєва був Юрій Андропов, коли ховали його самого, таку комісію очолив Костянтин Черненко, а після смерті Черненко його похорон організовував Михайло Горбачов.
Пробув на чолі держави 15 місяців Андропов молодим не був, але був досить активним. Він енергійно приступив до коректування курсу розвитку СРСР і реформування влади, а боротьбою за дотримання дисципліни сколихнув всю країну. Про його важку хворобу знали небагато. Влітку 1983 року стан здоров’я Андропова різко погіршилося, і в липні і серпні 1983 року він працював в заміському будинку, навіть не встаючи з ліжка. У вересні Андропов полетів відпочивати в Крим, де застудився і остаточно зліг.
Помер він 9 лютого 1984 року. Сталося це на наступний день після відкриття зимової Олімпіади в Сараєво. Для любителів спорту в СРСР, пам’ятали тотальний траур за Брежнєву, це було щось на зразок катастрофи — вони очікували, що показ олімпійських змагань по телебаченню скасують. Однак траур за Андропову виявився значно ліберальніше, Олімпіаду показали в запланованому обсязі, що тільки додало у радянських людей симпатій до покійного.
Процедура прощання з Андроповим повторювала процедуру прощання з Брежнєвим — траур, гарматний лафет, Колонний зал Будинку Спілок, промови з трибуни Мавзолею і могила біля Кремлівської стіни.
Наступного генсека ЦК КПРС було 72 роки, і стан його здоров’я теж було дуже поганим. Запам’ятався він спробою реабілітації Сталіна, відновленням у партії старого В’ячеслава Молотова і боротьбою з «ідеологічно невитриманими» музичними групами. Незабаром у західній пресі з’явилася карикатура, на якій зображався Черненко, який вручає партквиток 94-річному Молотову. І підпис: «Черненко готує собі наступника». Похорон Черненко пройшли швидко і формально. Заступник завідувача міжнародним відділом ЦК КПРС Анатолій Черняєв згадував, що в натовпі членів і кандидатів у члени ЦК біля виходу з Колонного залу атмосфера була як на товчку — голосно реготали і обмінювалися «сторонніми» репліками.
Могила Черненко біля Кремлівської стіни стала останньою.