Великий Кремлівський палац
Ще хлопчиськом я любив грати в Кремлі – кататися по перилах мармурових сходів, ховатися в нескінченних лабіринтах залів і коридорів, бігати по червоних килимових доріжках. Чого ми тільки не робили, і сиділи на тронах, і вуса статуям підмальовували… золоті були часи. Потім один режим змінився іншим і в Кремлі поміняли замки.
А далі Бородін зробив у Кремлі євроремонт. Тепер немає вже того Великого Кремлівського палацу мого дитинства, немає вже Андреевскиого залу, імператорський трон вже не викликає того трепету, що 20 років тому. Про яке трепеті можна говорити, коли навіть шкурки горностаїв тепер пластикові?
Нещодавно натрапив на архів з осінньої прогулянки по палацу…. Олександрівський зал
Георгіївський зал
Один із самих парадних залів палацу. Названий був в честь ордена св. Георгія Побідоносця, затвердженого Катериною II в 1769 році і стала вищою військовою нагородою Російської імперії. На стінах Георгіївського залу зображені золоті зірки і орденські пов’язки з девізом «За службу і хоробрість».
Ручки
Вентиляційні решітки
Розетки
Вид з балкона…
Андріївський зал
За особистим наказом Миколи I ще при будівництві палацу зал був присвячений ордену Андрія Первозванного. Андріївський зал став тронним залом великого палацу і головним імператорським залом Московського Кремля. У 1932 році був перетворений в зал засідань, де проходили партійні з’їзди.
А ще мені не подобається, що в Кремль нікого не пускають і не дозволяють фотографувати… Нудно тут одному бродити…
Трон… Тут я грав у царя.
Пластикові горностаї… Як вони могли?
Перехід в Грановитую палату
Зеленавому фойє
До речі, ніякого малахіту тут немає – все намальовано.
Ремонт зроблений жахливо… Все розвалюється…
Бррр…
Ну як так можна?
І все приблизно так…
На жаль, не можу показати більше фото, а то сторожу влетить від начальства, що ключі мені дає. Сьогодні просто люблю побродити по старих стін і познімати туристів на площі…
Моє улюблене місце, тут дуже добре працюється восени або навесні. Люблю, коли йде дощ, налити келих вина і дивитися на перехожих, які мокли під стіною…
Або дуже затишне віконце на Спаській вежі
