Цікаве

Радянські автомати з продажу газованої води

Для більшості, народжених в СРСР, смак дитинства – це газована вода з сиропом з автомата, яка сичала голосніше шепоту, лоскотала губи і піднімала настрій краще будь-якого іншого гостинця. Як тільки у дітей з’являлися зайві копійки, вони стрімголов бігли до автоматів з газованим напоєм. Вода з натуральним яблучним, грушевим, малиновим і іншими сиропами коштувала всього три копійки і була дуже смачною.

Советские автоматы по продаже газировки

Советские автоматы по продаже газировки

Перша згадка про радянський автомат з газованою водою з’явилося в пресі на початку 30-х років. 16 квітня 1932 року газета “Вечерняя Москва” сповістила: «Працівник Ленінградського заводу “Відень” Агрошкин винайшов цікавий апарат. В кожному магазині за допомогою цього апарату можна налагодити виробництво газованої води.» Агрошкин власноруч зібрав перший радянський автомат, який, як писала газета, був встановлений в їдальні в Смольному. Поступово торгові автомати поширювалися в магазинах, лазнях і т. д., але звичний радянській людині вигляд придбали лише при Хрущові.

Советские автоматы по продаже газировки

У таких апаратах була передбачена можливість вибору виду сиропу (наприклад, “яблучний” або “грушевий”). Оскільки асортимент сиропів був великий, а агрегат був розрахований всього на два виду, то автомати зазвичай встановлювалися в комплекті – як правило, три-чотири поруч.

Советские автоматы по продаже газировки

У кожному автоматі існувало пристрій для миття склянки. Сам склянку було помістити вгору дном у заглиблення , кілька разів натиснути – знизу бризкав фонтанчик води – покрутити при цьому склянку, щоб вся його внутрішня частина рівномірно промылась. Після цього бажано було пальцями ще потерти краю і повторити процедуру з фонтанчиком.

Советские автоматы по продаже газировки

Незважаючи на таку, здавалося б, “антисанітарію”, вся наша велика країна не цуралася пити із загальних гранчаків, і що найцікавіше, ніхто не заражался

Советские автоматы по продаже газировки

Для людей, фанатично дотримуються норми гігієни, радянська промисловість випускала складні пластмасові стаканчики. Правда, у них було кілька мінусів. По-перше, їх місткість була менше гранчастого стакана, і тому всю порцію води з автомата такий стаканчик вмістити не міг. По-друге, тримати склянку треба було строго за верхню частину, в іншому випадку, аршин міг вчасно не скластися. І, по-третє, після першого ж вживання він ставав липким. Як правило, на власника такого стаканчика оточуючі дивилися з насмішкою: “Бач, брезгливый який!”. І тим не менш, у пластмасового стаканчика було одна незаперечна перевага – в спеку, коли у автомата накопичувався народ, маючи складний склянку, можна було отоваритися без черги.

Советские автоматы по продаже газировки

Після миття гранчастого стакана, його треба було поставити під краник і опустити в проріз монетку: 1 копійку – для простої газованої води, 3 копійки – для води з сиропом. А якщо трехкопеечных монет раптом виявлялося багато, то можна було налити хоч півсклянки сиропу (сироп лився на початку), відставити склянку і повторити процедуру з трикопієчної монетою. Тоді виходила досить солодка вода з насиченим смаком. Спеціально для таких любителів “подвійний” порції сиропу в Тбілісі були встановлені автомати, що приймають замість трьох п’ять копійок.

Советские автоматы по продаже газировки

Деколи автомат дозволяв собі витівки – заковтував дорогоцінну монету, а воду не давав. В таких випадках по автомату було прийнято лупити з усією силою і ненавистю спраглого людини. У більшості випадків це допомагало: автомат лякався і наливав воду (або повертав монету). Бувало і так, що споживачеві зустрічалися дуже малодушні і боягузливі автомати. Вони давали воду без монетки, достатньо було по ньому кілька разів переконливо врізати. Такі апарати цінувалися особливо!

Советские автоматы по продаже газировки

Не всі знають, але в СРСР була цілком легальна можливість пити газовану воду нахаляву і в будь-яких кількостях. Існувала навіть особлива модель автомата для безкоштовної видачі води. У неї не було монетоприемного механізму і рекламного щита, проте було три кнопки вибору: “вода”, “газована вода” і “порція солі”, добавлявшая невелику порцію кухонної солі для заповнення втрат її організмом через піт. Встановлювалися такі автомати на заводах, фабриках та інших підприємствах, де їх пропонувалося мати в цілях охорони праці. Приклад даного автомата можна побачити у фільмі “найчарівніша і найпривабливіша”.

Советские автоматы по продаже газировки

Розвиваючи тему монет, варто також згадати розмінні автомати, встановлені по сусідству з апаратами “Тов” (на знімку праворуч). Для тих, у кого в кишені не виявлялося одне – і трьох-копійчаних монет ці автомати були справжнім порятунком. Правда до середини 70-х розмінники почали активно демонтувати, і громадяни, які не мають при собі “міді” змушені були робити нелегкий вибір: або терпіти спрагу, або опускати в монетоприймач 20-ти копійчану монету. 20 копійок автомати сприймали як 3 і наливали воду з сиропом. Дорогувато виходило, але що поробиш – пити хочеться. Варто також відзначити, що у подібні ситуації потрапляли далеко не всі. Найбільш кмітливі діти всю зиму збирали “трійки”, щоб з приходом літа була можливість пити газовану воду скрізь, не бігаючи в пошуках відповідних монет.

Советские автоматы по продаже газировки

В СРСР існували норми періодичності обслуговування автоматів – їх треба було промивати гарячою водою з розчином соди. Для деяких техніків, які займалися обслуговуванням агрегатів, апарати “Тов” були дуже дохідним місцем. Налаштовуючи вуличний автомат з газованою водою потрібним чином, з нього можна було отримати від одного до декількох рублів в день. При цьому, за одним фахівцем закріплювалося близько десятка апаратів – от і рахуйте, скільки міг наварити за сезон технік, зовсім трохи і непомітно зменшивши в такому автоматі дозу сиропу і газу.

Советские автоматы по продаже газировки

Втім, громадяни теж не залишалися в боргу і привчилися споживати газовану воду безкоштовно. Багаторазові трехкопеечные монети з дірочками на волосіні (як “двійки” в телефонах-автоматах) в автоматах з газованою водою чомусь не діяли, і заводські умільці налагодили випуск псевдо-монеток – сталевих шайб, виточених на верстатах, вагою і розміром нагадують трехкопеечные монети. Існували й інші способи обману автоматів. Один з таких способів виглядав так: в лоток для повернення здачі, у спеціальну щілину вставляли ламельку (тонку металеву пластинку), просовували до клацання… – і ось вам халява! Дітвора насолоджувалася всім двором, пили практично один сироп.

Советские автоматы по продаже газировки

Але особливою популярністю користувався спосіб нанесення сильного удару кулаком в потрібне місце збоку автомата (там іноді була надряпана напис “бити сюди”), і цим способом навіть був присвячений один з випусків дитячого кіножурналу “Єралаш” (№64).

Советские автоматы по продаже газировки

У сімдесятих роках почалася поступова деградація автоматів. На зміну червоним автоматів прийшли сіро-блакитні. В них можна було вибирати сироп, однак асортимент у всіх стоять поруч апаратах був один і той же. Знамениті грановані стакани з автоматів стали активно експлуатуватися любителями зметикувати на трьох. Відбувалося це в основному 1 і 15 числа кожного місяця, коли на підприємствах виплачували зарплату і аванс. Після прийняття міцних напоїв ці стакани зазвичай повертали на місце, якщо звичайно дозволяло подальший стан сп’яніння.

Советские автоматы по продаже газировки

На вісімдесяті роки припала чергова масова заміна автоматів. Нові моделі були досить безликі, але газована вода в них залишалася все такою ж смачною. Вибір сиропу, як правило, був відсутній.

Советские автоматы по продаже газировки

І все ж для жителів великих радянських міст існувала альтернатива: подекуди були встановлені автомати з фантой і пепсі-колою, і кожен бажаючий міг насолодитися неповторним мильним смаком заокеанського продукту і подальшим печіння в стравоході. Коштувало таке задоволення недешево – 20 копійок за порцію, але чого не зробиш заради “ковтка свободи”…

Советские автоматы по продаже газировки

Однак повернемося до автоматів, а точніше до склянках. В останні роки правління Брежнєва вони все частіше стали пропадати. Ні, стакани не крали. Їх брали все ті ж любителі “залити за комір”. От тільки тепер не повертати склянки стало нормою. Їх просто розвішували де-небудь поблизу на деревах.

Советские автоматы по продаже газировки

Характерною прикметою початку перебудови стало масове зникнення склянок і перебої з сиропом. Ближче до дев’яностих це перетворилося на справжнє лихо. І якщо першу проблему вдавалося вирішувати за допомогою посадки склянок на ланцюг, то з сиропом справи були гірші. У ті роки нерідко доводилося пити газовану воду без сиропу. Пов’язано це було з “антиалкогольної” вирубування виноградників та іншими атрибутами настання ери демократії.

Советские автоматы по продаже газировки

Цікаво, що з приходом демократії не тільки у радянських склянок “виросли ноги”. Точно такі ж явища відбувалися і в інших соціалістичних країнах. Мабуть дух свободи якимось незбагненним чином вселявся в скляні тільця склянок.

Советские автоматы по продаже газировки

З розвалом СРСР продаж і обслуговування апаратів “Тов” перестала бути рентабельною, і радянські автомати, як символ єдиного народу, пившего з однієї склянки, канули в Лету”. У великих містах вони стояли німим докором, аж до середини 90-х років, потім їх демонтували і продали на металобрухт.

Советские автоматы по продаже газировки

Ринок автоматної торгівлі став відроджуватися лише на початку двохтисячних років. Незважаючи на те, що сучасні автомати стилізовані під радянські, газована вода з них не мають нічого спільного з радянською. Суцільно синтетика. Недарма бджоли облітають такі автомати стороною.

Советские автоматы по продаже газировки

Ну а наостанок, одна кумедна історія про те, як Хрущов не порозумівся з автоматом з продажу газованої води”. Діло було так. Під час поїздки по Сполученим Штатам, радянського лідера познайомили з новим дивом техніки – автоматом газованої води. Агрегат був не простий: продаючи “газування” клієнтам, чоловікам він наливав апельсиновий сироп, а жінкам – вишневий. Розгадка такої кмітливості таїлася в примітивному фотоелементі, яким був обладнаний автомат. Зрозуміло, жінка в спідниці світло загороджує більше, ніж чоловік, у штанях. В час випробувань невдалий Микита Сергійович раз за разом отримував у руки склянку з вишневою газованою водою. З’ясувалося, що фотоелемент реагував на широкі штани, які так любив носити Хрущов. Кажуть, після цього прикрого непорозуміння в СРСР навіть призупинили випуск торгових автоматів.

Советские автоматы по продаже газировки

Ще трохи фоток.

Советские автоматы по продаже газировки

Советские автоматы по продаже газировки

Советские автоматы по продаже газировки

Советские автоматы по продаже газировки

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button