Коли лінощі корисні?

Ми звикли, що активність — поведінка соціально схвалена, а пасивність — засуджена. Нам з дитинства вселяють, що ліньки – це порок, що саме праця створила людину, а тому ми повинні працювати не покладаючи рук. “Бійтеся обломівщини та обломових!” – твердять нам зі школи. Чи справа Штольц — ось з кого треба брати приклад, ось він — людина справи.

Сьогодні й справді час штольців — амбітних та цілеспрямованих: вони постійно рухаються, безперервно щось роблять, розробляють проекти, планують, організовують, багато спілкуються. Ось тільки паузи у цій “партитурі” не передбачені. І коли у нас виникає пауза, “вікно”, ми починаємо турбуватися і відразу намагаємося себе чимось зайняти. Недарма у психології є поняття “невроз вихідного дня”. Але якщо раптом у нас немає ні сил, ні бажання щось робити, ми сприймаємо такий стан як небезпечний симптом, чи не хвороба, і намагаємося позбутися, вилікуватися, втекти від власної лінощів. А чи варто бігти?

“Ліниві” підказки

Ми вважаємо, що саме лінь часто стає бар’єром між нами і нашим світлим майбутнім. Але лінь — це не просто стан байдикування: можливо, це наш несвідомий опір, захисна реакція, свого роду підказка, яку посилає нам підсвідомість. Повсякденна гарячкова діяльність не створює нічого нового – вона лише відтворює те, що вже існує. Щобільше, вона заважає осмислити те, що відбувається навколо, і глушить наш творчий початок.

Заощаджуй ресурси

Іноді небажання щось робити – результат фізичного чи розумового навантаження. Фізіологи називають це охоронним гальмуванням. Наш організм відмовляється підкорятися і починає захищатися: бунтувати, збоїти, вимагати перепочинку. Ні з того ні з сього нам хочеться повалятися на дивані з книгою, поговорити з друзями телефоном, посидіти в соцмережах, а то й просто поспати — о, жах! – Вдень. У нас з’являється почуття провини, ми намагаємося працювати через силу. При цьому якість роботи різко падає (що не дивно), зростає невдоволення собою, а це в свою чергу знову призводить до падіння ефективності — виходить замкнене коло. Часто ліньки, пасивність — це сигнал від нашого організму. : він говорить нам, що “пора пригальмувати” Йому не подобається, коли його нещадно експлуатують, і він мстить за це хворобами. Тому краще прислухатися до себе і іноді все ж таки давати волю лінощі. Так ми відновлюємо баланс між активністю та необхідним відпочинком.

Ми готові платити великі гроші за подорожі до “прекрасного далеко”. Але, по суті, ми платимо не за авіаквиток і заморські пляжі, а за можливість розслабитися: не схоплюватися на світ, не готувати їжу, не “наводити марафет” щоранку, змінити сумний офісний костюм на квітчастий сарафан, не накручувати обов’язкові 25 кіл у басейні, а мирно спати на лежаку під шум хвиль і крики чайок. Але хто заважає нам взяти за правило регулярно влаштовувати собі “розвантажувальні дні” і робити тим часом тільки те, що хочеться?

Зрозумій, що тобі потрібно

Ми стаємо лінивими та пасивними не тільки коли втомлюємося, а й коли у нас зникає мотивація. Життя так влаштоване, що нам доводиться час від часу виконувати чиїсь вказівки, підлаштовуватися під обставини, “наступати на горло своїй пісні”. В глибині душі ми відчуваємо, що йдемо кудись не туди і робимо щось не те, і підсвідомо починаємо відкидати все, що нам не підходить. Ми просто не хочемо виконувати чужі бажання, які не відповідають нашому життєвому вектору — ми не готові витрачати на них енергію, сили, нерви. , що ставить під сумнів вірність наших цілей, правильність обраного шляху.Вона змушує прислухатися до себе, подумати про наших істинних “хочу – можу – треба” і про можливу зміну курсу. Буває, що в житті раптом стає надто мало “хочу”. Варто відстежувати такі моменти і вчитися переключатися на те, що подобається саме нам. Адже якщо ми чимось по-справжньому захоплені або нам позаріз щось потрібно, нам і на думку не спаде сказати: “Мені ліньки”.

Звичайно, життя не може складатися тільки з приємних, цікавих справ , але дотримуватися балансу між зобов’язаннями щодо інших і власними інтересами цілком у наших силах.

Не поспішай

Є люди, про яких кажуть: “Він довго запрягає та швидко їде”. Перш ніж щось зробити, вони дійсно дуже довго “розгойдуються”, “тягнуть гуму”. В оточення це часом викликає страшне роздратування. Тих, хто любить “припинитися”, хто поводиться вичікувально, часто підозрюють у тому, що вони не здатні до дії, підкорені чужій волі, тоді як люди активні вважаються вільними, з великим потенціалом.

А тим часом людина, яка сприймається оточуючими як пасивна, часто виявляється успішнішою за “швидкі та спритні” саме тому, що не поспішає, не підганяє, не нагнітає.Він не кидається діяти відразу, наперекір обставинам, а дає собі час їх відчути, усвідомити і лише після цього “входить у бій”. Коли ми сильно завантажені і працюємо на максимальних оборотах, ми можемо ” не помітити за деревами ліси”. Ось тоді на допомогу приходить пасивність — вона нас гальмує, ми починаємо повільніше крутити педалі, а то й зовсім зупиняємось і відставляємо всі свої справи. Але відкладене на якийсь час завдання все одно створює енергетичну напругу. І нехай ми не займаємося нею безпосередньо, у нас у голові продовжується своєрідний “мозковий штурм”, що дозволяє знайти оригінальне рішення.

Виходить, у деяких випадках пасивність цілком виправдана, особливо якщо ми підсвідомо відчуваємо, що можна знайти ефективніший шлях до досягнення мети.

Ціни момент

Уявімо чудовий весняний ранок. Ми вдихаємо прозоре ранкове повітря, милуємося грою сонячного світла на листі дерев. Ми відчуваємо себе часткою цього величезного, прекрасного світу, і що б ми не робили цього ранку, все наповнюється глибоким змістом. Але таке, на жаль, буває нечасто. Зазвичай ми просто не маємо часу сприймати, відчувати, переробляти враження. Книги тільки переглядаємо, каву квапливо ковтаємо, щоб підбадьоритися, говоримо телефоном на бігу, а на питання “як справи?” відповідаємо стандартно: “Так нормально, кручусь як муха в окропі”. Коли в нашому житті утворюються “порожнечі”, ми відразу намагаємося їх заповнити. У “моменти тиші” ми почуваємося незручно та невпевнено. Наприклад, як тільки в розмові виникає пауза, відразу починаємо говорити.

Повсякденна гарячкова діяльність не створює нічого нового — вона тільки відтворює те, що вже існує. Щобільше, вона заважає осмислити те, що відбувається навколо, і глушить наш творчий початок. Хороша думка не народжується “натисканням кнопки” – ми отримуємо її в дар саме тоді, коли зупиняємося і звільняємося: коли спимо, бродимо без діла, фантазуємо і мріємо. У такі хвилини внутрішній цензор, який живе у кожному з нас, замовкає. Ми “обходимо цензуру”, кут зору змінюється, ми перестаємо впиратися в ту саму ідею і, ніби в нагороду, нас відвідують натхнення та осяяння.

Прокрастинація, як правило, тісно пов’язана з перфекціонізмом. Через нав’язливе прагнення робити все ідеально перфекціоністи не можуть почати діяти.

“Параліч перфекціоніста”

Лінь не варто плутати з іншим станом — невротичним відкладанням справ. Його називають прокрастинацією, і вона теж нам добре знайома: замість того, щоб приступити нарешті до відповідальної чи не надто приємної справи, ми відкладаємо її і займаємося чимось несуттєвим — починаємо прибирання, розбираємо пошту, дивимося черговий епізод серіалу. При цьому нас постійно тягне почуття провини, а енергія марнується. Саме цим прокрастинація відрізняється від лінощів або пасивного відпочинку: вона не заповнює наші ресурси і ніяк не допомагає нам досягти мети.

Прокрастинація, як правило, тісно пов’язана з перфекціонізмом. Через нав’язливе прагнення робити все ідеально перфекціоністи не можуть почати діяти. “Стартувати” їх змушують дедлайни та аврали: вони мобілізують їхні внутрішні сили, підганяють і навіть надихають. В екстремальних умовах не залишається часу сумніватися в собі та своїх силах, “параліч перфекціоніста” відступає, а тривога за результат парадоксальним чином знижується. Після такого граничного навантаження перфекціоніст відчуває надзвичайну легкість і радість, організм “святкує” виживання і із задоволенням розслабляється. Іноді це стає стилем роботи: людиною рухає бажання знову відчути напругу, стрес і наступну ейфорію.

Можливо, для когось авральний режим — справді найкращий спосіб упоратися з проблемою. Але психологи застерігають від частих і сильних стресів: вони здатні призвести не до успіху, а до зниження ефективності та виснаження.

У своїх інтересах

На відміну від прокрастинації, ліньки не є нашим ворогом – вона скоріше захисник і помічник. Лінь допомагає прислухатися до інтуїції, підкидає нам підказки, що і коли треба робити, змушує взяти тайм-аут, зупинитися, зазирнути в себе, задуматися про своє життя і, можливо, щось у ньому змінити.

Дія неможлива без бездіяльності. Так, ми те, що ми робимо. Але й те, що не робимо, це теж ми. То, може, варто спробувати зрозуміти, про що говорить наша лінь? А для цього треба поставити собі кілька запитань: чого я не хочу робити і чому? проти чого протестує мій організм? що я втрачу, якщо не робитиму те, що не хочу зараз робити, і що знаходжу? Чесно відповівши на ці запитання, ми зможемо багато чого дізнатися про себе та почати діяти у своїх інтересах.

Увага! Інформація, представлена в статті, має ознайомчий характер. Матеріали статті не закликають до самостійного лікування. Тільки кваліфікований лікар може поставити діагноз і дати рекомендації з лікування, виходячи з індивідуальних особливостей конкретного пацієнта.