Головні причини перфекціонізму
Чи добре живеться перфекціоністам? На перший погляд – так. Нерідко це дуже успішні та багаті люди. Їхнім прагненням до досконалості, особливим ставленням до деталей і впорядкованим способом життя залишається тільки захоплюватися. Такі особистості ставлять високу планку і часом досягають неймовірних результатів. Серед відомих людей чимало перфекціоністів. Наприклад, Стів Джобс – один із засновників корпорації Apple, німецький філософ Ніцше, поп-діва Мадонна і багато інших акторів, вчених і спортсменів. Їхнє життя постійно пов’язане з постановкою високих цілей і їх досягненням. Їхня діяльність перебуває під пильною увагою громадськості.
Однак ми бачимо лише зовнішню складову успіху цих людей. А що ж там, на іншому боці, якого ми не бачимо? На жаль, реальність така, що часто наодинці з собою вони нещасні, самотні, страждають від депресії, безсоння і перманентно відчувають почуття тривоги.
Чи можна назвати перфекціонізм рисою характеру або це психічний розлад? Може бути і так, і так. Деякі дослідники поділяють його на:
– здоровий (позитивний) – коли людина ставить перед собою амбітні, але досяжні завдання, здатна адекватно їх реалізувати. Не впадає в крайнощі, у надмірну, руйнівну самокритику. А найголовніше – відчуває задоволення від плодів виконаної роботи.
– деструктивний (негативний) – коли людина завищує планку так, що її досягнення стає неможливим. Відповідно будь-який результат бачиться не ідеальним і людина відчуває глибоке розчарування, а згодом на неї чекають невроз, депресія.
Грань між здоровим і хворобливим прагненням до досконалості дуже тендітна і будь-який психологічний поштовх здатен її зруйнувати. Щоб зрозуміти природу цього феномена, потрібно розібратися з його витоками. Є думка, що причиною може бути генетична схильність. Однак ученим це ще належить довести. Проте, навіть якщо припустити, що деякі люди схильні до перфекціонізму від народження, психологи визначили, які соціальні чинники впливають на його розвиток.
Перфекціонізм дорослих зароджується, звісно, в дитинстві. А саме – у сім’ї, у тому, як складаються взаємини батьків і дітей.
Якщо батьки:
1. Встановлюють надто суворі правила, яких потрібно дотримуватися неухильно. Чітко визначають межі “правильної” і “неправильної” поведінки.
2. Пред’являють завищені вимоги до дитини, які вона не в змозі виконати.
3. очікують більшого і критикують за невідповідність їхнім очікуванням. Не приймають і навіть відкидають дитину через помилки.
4. Демонструють любов тільки за досягнення та ідеальне виконання чого-небудь.
5. Порівнюють з іншими дітьми не на користь свого.
6. Жорстко контролюють.
То така дитина постійно потребує схвалення оточуючих. Вона росте болісно самокритичною і будь-яка помилка призводить до сильних переживань. Усі ці якості вона несе із собою в доросле життя, навіть не завжди усвідомлюючи, що вони заважають їй почуватися щасливою і самодостатньою людиною.