Цікаве

Чому у різних народів різні прізвища?

Почему у разных народов разные фамилии?

Чому у різних народів різні прізвища?

Поява прізвищ у кожного народу – процес, що включає в себе особливості сприйняття світу і уявлення себе в ньому. Традиції і спосіб життя, розвиток культури, віросповідання, географічний простір – все знайшло відображення у виборі прізвищ. Часто звучать по-різному прізвища мають абсолютно однакову поява, що вказує на єдність загальнолюдських цінностей і поглядів на світ.

Виникнення прізвищ у східних слов’ян

Прізвища східних слов’ян часом досить складно розділити за окремим народам. Це пов’язано з формуванням мови і розселенням народів. Спочатку сформувався загальнослов’янський мову, лише з часом з нього виділилися російську, білоруську і українську.

Як з’явилися прізвища росіян, білорусів і українців?

Більшість східнослов’янських прізвищ походить або від імені по батькові і одного з предків (Алексєєв, Іванов, Войнілович, Федорович, Васюченко, Романенко, Савчук), або від прізвиська (Безбородов, Брильов – від «брила» – губа). Нерідко прізвища давалися за родом діяльності (Мельников, Попов, Гончаренко, Скляр – «склодув», Співак – «співак») і за місцем проживання (Белявський – «житель села Белявки», Полещук – «житель Полісся», Вяземський – «живе біля річки Вязьма»).

У слов’ян була традиція давати дітям охоронні імена, які повинні були допомогти в майбутньому (Здатний, Ждан, Дур, Некрас), пізніше такі імена-прізвиська переходили в прізвища. Багато в житті східних слов’ян було пов’язано з полюванням і скотарством. Помічаючи загальне в поведінці людей і тварин, люди називали себе на честь якої-небудь тварини (Вовк, Вовків, Вовк, Волчко). Згодом вони перетворювалися в прізвища.

Цікавою особливістю вибору прізвищ у східних слов’ян є не самостійність. Більшість прізвищ походять від прізвиськ, які були дані людині кимось іншим і закріпилися в свідомості суспільства.

Прізвища східних слов’ян дуже схожі і часом відрізняються лише суфіксами. Більшість російських прізвищ закінчуються на –ів, -ов, ін, українських – на –ук та –юк, білоруських – на –ко, -ів та –ич (Чернов-Черненко-Чернюк).

Західнослов’янські прізвища

Цікава історія появи прізвищ у західних слов’ян – поляків і чехів. Спочатку вони обмежувалися одним ім’ям і прізвищем, отражавшим які-небудь зовнішні особливості, характер (Тлустый – товстий, Неруда – злий). Іноді подібні прізвиська передавалися і дітям.

Коли з’явилися прізвища у західних слов’ян?

Прізвища поляків

У Польщі перші прізвища з’явилися у знатній верстви – шляхти, приблизно в XV столітті. Шляхта являла собою об’єднані в клани сім’ї, утворені не по кровному принципом, а за територіальним. Кожна родина мала своє ім’я по гербу, яке додавалося до особистої прізвища, утвореної за назвою місцевості (наприклад, Ян Замойський гербу Єліта). Потім імена взяли форму, прийняту у римських патриціїв: особисте ім’я, ім’я роду і особиста прізвище (Ян Еліта Замойський). Трохи пізніше родове ім’я та прізвище стали писатися через дефіс.

Поступово використання прізвищ перейшло на інші соціальні групи: городян (з кінця XVII століття), селян, з XIX століття – євреїв. Прізвища утворювалися від прізвиськ (Головач – від «голова», Бистронь – «кмітливий»), професій (Ковальський – «коваль»), місця проживання (Віленський – «житель міста Вільно, сучасного Вільнюса»).

Жіночі польські прізвища мають різну форму в залежності від статусу жінки. Так, якщо чоловіче прізвище закінчується на приголосний (крім g), то форма прізвища незаміжньої жінки буде закінчуватися на –увна/-ювна, а заміжньої або вдови – на –ова/-єва (Новак-Новакувна-Новакова). Від чоловічих прізвищ, що закінчуються на голосний або g, утворюються, відповідно, форми на –анка/-янка і на –ина (Плуг-Плужанка-Плужина).

Прізвища чехів

У Чехії прізвища вперше стали використовуватися в XIV столітті. Зазвичай вони утворювалися від імен предків: Ян – Янак, Янота, Лукаш – Лукашек. Через це іноді важко відрізнити, де у чеха ім’я, а де прізвище: наприклад, Якуб Петро чи Вацлав Гавел.

Перші чеські прізвища з’явилися для ідентифікації громадян країни. Саме тому вони утворювалися за родом діяльності: Ворач – «орач», Тесарж – «тесляр», Скленарж – «скляр», Беднарж – «бондар», Kovář – «коваль», Млинарж – «мельник». Давалися прізвища і прізвиська, часто іронічним і глузливим: Зубаты – «зубатий», Недбай – «недбалий», Халабала – «ледар». Причому батько і син могли мати різні прізвища.

Тільки в 1780 році імператор Йозеф ІІ узаконив родові прізвища, передаються у спадок. Прізвища дворян і простого народу відрізнялися: у знатних людей вони складалися з імені, прізвиська і родового імені (Криштоф Гарант з Польжиц), у простолюдинів прізвища утворювалися за родом діяльності. Зустрічалися прізвища, утворені від назв тварин та рослин: Голуб, Гавранек – «вороненя», Ворличек – «орлятко», Моуха, Цибулки – «цибулинки».

Жіноча форма чеських прізвищ завжди утворюється з додатком – ова. Це правило поширюється і на іноземні прізвища: Терешкова – Терешковова, Фішер – Фішерова.

Прізвища єврейського народу

Почему у разных народов разные фамилии?

Прізвища єврейського народу

У єврейського народу, незважаючи на багатовікову історію, прізвищ не існувало практично до 18 століття. Було прийнято мати власне ім’я і додавати ім’я батька. Оскільки вони мали властивість повторюватися, стали додавати похідні від назви місцевості, де народилися, або від роду діяльності. Так з’явилися прізвища Ойстрах (єврей з Австрії) або Ландау (за назвою німецького міста). Для утворення єврейських прізвищ було одна унікальна властивість – фіксувати не тільки ім’я батька, але і ім’я матері, що практично не зустрічається в інших народів. Так з’явилися прізвища Райкін (син Раі) або Малкін.

На походження єврейських прізвищ вплинув пізній термін їх появи, тому в них можна помітити досить цікаві моменти. Так як в 18 столітті для документів євреїв необхідно було мати прізвище, вони намагалися придбати для своєї родини «красиву» прізвище: Голдштейн («золотий камінь»), Розембаум («рожеве дерево»), Бернштейн («янтар»).

Деякі чиновники, які не отримали хабарів від євреїв, дозволяли собі обдарувати сім’ю немилозвучним прізвищем. Так з’явилися євреї з прізвищем Оксеншванц («хвіст бика»).

Особливо винахідливі могли перетворити на прізвище скорочення фрази священного писання: Маршак («морену рабену Шломо Кругер»).

Французькі прізвища

Почему у разных народов разные фамилии?

Француз – стереотип

Поява перших прізвищ у Франції відноситься XI століття, і пов’язано це із зростанням населення і необхідністю розрізняти людей не тільки за місцем проживання та імені. Довгий час прізвища не приживалися: навіть у високопоставлених осіб вони замінювалися прізвиськами, іноді образливими (королі Філіп Кривий, Карл Шостий Божевільний, Людовик Шостий Товстий).

На початку XVI століття королівським указом зобов’язали всіх жителів Франції обрати собі прізвище, яка б належала всім членам родини. При цьому для знаті було рекомендовано співвідносити прізвище з назвами своїх володінь.

Герой знаменитого роману Олександра Дюма «Три мушкетери», Портос, володів кількома маєтками, тому його повне прізвище – барон дю Валлон де Брасье де Пьерфон.

Більшість жителів Франції займалися в той час тваринництвом і землеробством, тому і багато вибрані прізвища відображали їх заняття: Vache – «корова», Labourreur – «хлібороб», Fabri – «коваль».

Особливістю французьких прізвищ є їх своєрідний суспільний статус. Іноді вони давалися людині всупереч його бажанням, тому існують прізвища, дослівний переклад яких звучить як «рогоносець», «безпробудний п’яниця» і так далі. Іноді до людини як прізвище додавалися вказівки на різні моменти його життя: Дювал – «з долини», Толу – «вбив вовка».

Наприкінці ХХ століття у Франції була створена асоціація людей, які виступали за можливість зміни неблагозвучных прізвищ, оскільки жити з прізвищами вони вважали неприйнятним.

Французькі прізвища, завдяки звучності вимови, здаються досить гарними, хоча багато хто з них при перекладі не завжди приємні.

Вірменські прізвища

Почему у разных народов разные фамилии?

Вірмени

Територія Вірменії була заселена дуже давно. Живуть тут люди мають багату культуру і національні традиції. Перші ознаки державності з’явилися значно раніше багатьох європейських країн.

Якщо прізвища інших народів мали передусім ставлення до місцевості або вказували на ім’я батька, то перші вірменські прізвища були безпосередньо пов’язані з уявленням про тотемних світі і належали цілим селах, громадам: Арцви – тотемом клану є орел, Ваграспуни – тотем клану – тигр.

Перші зафіксовані прізвища стали з’являтися в Середні століття, коли виникла необхідність розрізняти людей одного села, що мають однакові імена. Тоді тотемні кланові прізвиська перестали вживати, але додавали до імені назви місцевості (Нахічевані), вказівка на предків, розповідь про рід занять (Налбандян – «коваль») або якийсь особливий відмітний ознака, іноді оповідає про яскраву подію життя або про подвиг.

Як і у багатьох народів, у вірмен наявність прізвища вказувало на давність роду і високе походження. Відмітною ознакою цього служило кінцеве-уні (Хатуни, Варнуни).

Багато вірменські селяни не мали прізвищ аж до середини 19 століття. Саме в цей час формуються прізвища, що закінчуються на -ан, -ян (або більш давні форми -анц, -янц): Мелкумян, Акопян.

У вірменських прізвищах досі фіксується і приналежність людини до знаті. Так, початкове «мелік-» говорить про те, що предки людини займали високе становище в суспільстві, а приставка «тер-» розповідає про духовному сані предка.

Пізні вірменські прізвища носять відтінок національної поетичності: Амбарцумян – «небесне сяйво», Джигарханян – «слава переможцю».

Грузинські прізвища

Почему у разных народов разные фамилии?

Перші грузинські прізвища були зафіксовані в VII столітті. Найчастіше вони вказували на родинні стосунки, місце проживання або професію, заняття людей. Пізніше коріння прізвищ стали співвідносити власників з назвами тварини, очевидно, виділяючи рису характеру, або з предметом, об’єктом реального світу.

Важливою інформативною рисою грузинських прізвищ стають їх закінчення, за якими можна визначити, з якої частини Грузії родом чоловік. Найпоширенішими є прізвища, що закінчуються на «-дзе» (Орджонікідзе, Думбадзе) або на «-їли» (Церетелі). Такі закінчення зазвичай бувають у жителів центральної і західної частини країни. При дослівному перекладі «дзе» означає «син», тобто таке співвідношення має споріднений характер.

Закінчення грузинських прізвищ можуть розповісти про приналежності до окремого народу, що живе на території Грузії: «-іа», «-уа», «-ія», -«ава» – до мегрелам (Берія, Окуджава), «-ши» – до лазів, «ані» – до сванам (Дадіані).

У східній Грузії частіше зустрічаються прізвища із закінченням «-швили», яке за своєю суттю синонімічне «дзе», оскільки також говорить про потомственности. У гірських районах територіальну приналежність покажуть закінчення «-урі» або «-улі» (Гігаурі).

Прізвища жителів Африки

Почему у разных народов разные фамилии?

Для більшості африканських народів прізвища довгий час не мали особливого значення, оскільки основна інформація про людину вкладалася в його ім’я, яке могло озвучувати і характеристику людини, і його місця проживання, і навіть якісь індивідуальні світоглядні погляди: Абимбола – судилося бути багатим, Мейкна – щаслива. Прізвища з’явилися значно пізніше, коли виникла необхідність складати документи, що підтверджують особу. Як правило, до імені приписувалося назва місцевості, клану або племені, іноді ім’я отця, що і ставало прізвищем людини.

Здається дивним, але серед древніх африканських прізвищ практично немає таких, які вказували на тварин або птахів. Очевидно, люди не порівнювали себе з ними.

Японські прізвища

Почему у разных народов разные фамилии?

Для японців прізвище є важливим показником статусу і походження, саме тому, представляючись, вони спочатку вимовляють прізвище, а потім ім’я.

З найдавніших часів існувало декілька поважних аристократичних кланів: Такасі, Итидзе, Хирохата та інші, а також клани самураїв: Асикага, Сімадзу, Гендзі. Такі прізвища носили чоловіки кланів, жінкам їх знатних сімей до імені додавалося «-хіме», що говорило про її роді.

Мати прізвище в Японії довгий час, до кінця 19 століття, могли тільки аристократи і самураї, причому лише чоловіки, адже жінка була його власністю, тому і прізвище їй не належала.

На початку 20 століття імператор Муцухіто зобов’язав усіх обрати собі прізвище, в першу чергу це стосувалося селян, які ніколи такою не мали, хоча багато хто були забезпеченими людьми і навіть мали свій бізнес. Виявилося, що підібрати собі прізвище – справа не проста, адже в ній повинно відбитися все необхідне для подання роду.

Деякі традиційно вирішили зробити прізвища, похідні від імен відомих предків, які прославилися в боях або залишили свій слід в історії країни. Хтось фіксував назва місцевості, але частіше не конкретна географічна назва, а те, що цей край прикрашало, наприклад Катаки («велике дерево») або Есикава («річка»). Були й такі, хто робив фимилии, співзвучні з назвами своїх крамниць і майстерень, – це був своєрідний рекламний хід.

Деякі японці брали собі оригінальні прізвища, які могли вказувати на час року: Акіяма («осінь»), на назви рослин, тварин: Судзукі («дзвіночок»), або бути своєрідним побажанням сімейства: Фукуї («щастя»).

Китайські прізвища

Почему у разных народов разные фамилии?

В сучасному Китаї, незважаючи на численність цього народу, налічується всього близько семисот прізвищ, але поширення отримали приблизно двадцять із них, тому в цій країні так багато однофамільців, які не є родичами. Так, у Пекіні використовується трохи більше 450 прізвищ. Самими популярними і поширеними стали прізвища Чи, Чен, Чжан, і Лю Ван.

Китайські прізвища передаються від батька до дітей, а ось жінки, які вступили в шлюб, за традицією, залишають собі своє прізвище, тому у матерів з дітьми вони різні, хоча останнім часом поширене вживання у жінок двох прізвищ: свою і чоловіка.

Прізвища знатних китайських чоловіків традиційно складалися з двох складових: прізвища (xing) і кланового покажчика (chi). Надалі залишилися тільки кланові імена, а власне прізвища перейшли представників нижчих класів. Зберігати прізвища могли тільки члени імператорських родин: Яо і Цзян.

До початку 20 століття шлюби між однофамільцями в Китаї були заборонені, навіть якщо молоді не були кровними родичами. Цей указ стимулював появу нових прізвищ.

Прізвища простолюдинів найчастіше були пов’язані з назвою місцевості або народності: Ву, Чен, Сон. Іноді вказували на приналежність феодалу і його володінь: Ді, Оуян. Оскільки в Китаї існує фіксація в імені порядок народження синів у родині (менг, чжонг, шу ), це знайшло вираження в прізвищах: Менг («народжений від першого сина в сім’ї»). Селяни часто вказували у прізвищах рід занять: Тао («гончарний майстер»).

Поява прізвищ у різних народів відбувалося не в один час, і це відбилося на самому процесі. Чим раніше купувалася прізвище, тим виразніше на ній можна було побачити відбиток родової приналежності, тому найдавнішими будуть ті, які вказують на ставлення до предків. Практично всі народи фіксували у своїх прізвищах вказівку на географічний простір, де вони з’явилися на світ або проживали.

Наступними за походженням були прізвища, що вказують на рід діяльності, тому у багатьох народів, незважаючи на звукове відміну, існують однакові за змістом: Гончаров, Гончар – у східних слов’ян і Тао – у китайців. Прізвища, що відбулися в більш пізні терміни, вже мають суттєві відмінності. В них могли відбиватися і фантазія носія, і географічні особливості місцевості, національна поетичність.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Покупайте трафик веб-сайта дешево