Люди, які вирощують лісу поодинці
У двохтисячному році світ підводив підсумки, і серед них був дуже сумний: Земля втратила величезну частину своїх лісів. Двадцять років потому екологи радісно відзначають: лісовий покрив почав відновлюватися, і це незважаючи на варварську вирубку тайги і джунглів Амазонки. Своїми руками створили це диво зовсім небагато небайдужих людей, і вони — всім нам хороший приклад.
Номоз Джумаев: аксакал і саксаулы
Взагалі для Узбекистану вирощування гаїв, щоб зупинити пустельні вітри і затримувати в землі воду — національна традиція, але вона переривалася не раз. Пустельні землі зараз займають до 80% країни, їх площі збільшуються, і це — велика проблема. Але пустеля перемагає не скрізь. Пенсіонер Номоз Джумаев з Джаркургана майже випадково прослухав лекцію про те, як опустелювання стримують посадкою лісів. Він загорівся ідеєю виростити ліс з саксаулов.
Джумаев зумів знайти бізнесмена, який володіє землею біля міста і приголосного надати її під ліс, і разом зі своєю сім’єю три роки, починаючи з 2010, висаджував по п’ятнадцять тисяч саджанців саксаула на цій землі. До 2018 року саджанці досить зміцніли і виросли, щоб їх можна було назвати лісом. Більше того, його вже обжили різні тварини і птахи, а земля у підніжжя дерев вперше за довгі роки покрилася травою, квітами і дрібним чагарником. Площа лісу — більше півсотні гектарів. Джумаев вже отримав орден за свою роботу і… документи на землю. До тих ста гектарів пустелі, якими поділився екологічно свідомий бізнесмен, Номозу виділили ще вісімдесят. Мало хто був би щасливий, отримавши у користування величезний шматок пустелі, але Джумаев буквально щасливий.
Місто Джаркурган часто страждає від пилових бур, які приносять вітру. У такі дні на вулицю можна вийти, не захистивши обличчя і очі (а краще не виходити зовсім). Ліс на околиці міста затримує вітри пустелі. Не всі жителі, однак, готові оцінити став чистим повітря. Ще не зміцнілий ліс вже вирубують на дрова, і сім’ї Джумаєва доводиться витрачати багато сил і часу на охорону рятівних для міста саксаулов.
Тим же самим — спробою зупинити піщані бурі посадкою лісів — намагаються займатися на державному рівні Ісландія і кілька країн Африки. Ісландія колись була покрита великими березовими лісами, але їх практично повністю вирубали в перші три століття. Тваринництво, виверження вулканів і розвиток туризму руйнують ґрунт острова, перетворюючи його в пустелю. Зараз у пустелі повільно, крок за кроком відвойовують землю, засіваючи її спочатку невибагливими і живучими сортами трави, а потім висаджуючи на трохи укрепившуюся грунт їли і тополі з Америки. Чому саме їх? Вони добре забирають з повітря вуглекислий газ. В кліматі Ісландії відновлення лісів — завдання непросте, і коли країна відчує ефект від програми — неясно.
А ось в Африці ефект від лісів на кордоні Сахари вже очевидний. У проекті висаджування зеленої стіни беруть участь двадцять країн — саме по їх територіям проходить кордон великої пустелі. Ліси помітно захищають поля, пасовища і городи від пустельних вітрів, зупиняють розповзання гарячих пісків, відновлюють грунт. Крім того, акації вже без допомоги людини розростаються від лісів в пустелю, ведучи за собою траву і даючи укриття газелям, страусів і іншим живим істотам. Можливо, пустеля зменшиться до скромних розмірів, які у неї були до активного розвитку скотарства і будівництва на півночі Африки в дуже стародавні часи.
Правда, в Африці з лісами інша біда — щоб приховати злочини (наприклад, браконьєрство і незаконну вирубку), все частіше почали підпалювати джунглі. Влітку 2019 року вся Африка, здавалося, була у вогні, настільки жахливо великою була карта пожеж.
Іван Санжаров: любов до кедрах
У 1985 році простого радянського чиновника Івана Санжарова наздогнала любов. До дерев. Це була кедрова сосна, в народі відома просто як кедр. Його вразили її чудові властивості: у кедрових лісах не буває комарья, тому що сосна виробляє фітонциди — які, до речі, дають і антибактеріальний ефект. Деревина кедрової сосни годиться взагалі на що завгодно, горішки смачні і корисні, тварини теж люблять жити в кедрових лісах. Хіба не було б чудово засадити сосною Сахалін, чиї грунту серйозно зруйновані нераціональним господарюванням двадцятого століття?
Проблема в тому, що кедрова сосна насилу зростає, вимагає багато уваги і сил, а часом і особливого режиму поливу. Вирощувати саджанці може тільки справжній ентузіаст своєї справи, і такого, крім Санжарова, поки що не існувало. Саджанці відбирають стільки уваги, що сім’я давно звикла відпочивати без Івана: йому ніколи. Вирощені сосни Іван безкоштовно роздавав для озеленення міста, приватних ділянок, висаджував у лісі.
У дачному товаристві, де складався Санжаров, голова навіть було виділив йому певну кількість землі під розплідник. Але це призвело до гострої заздрості інших учасників товариства, і Санжаров з Сахаліну довелося буквально втікати. Його приветили в Калінінграді, де тепер Іван відновлює соснові ліси — правда, замість місцевої автентичної сосни все тієї ж кедрової. Причому, на відміну від Сахаліну, за підтримки місцевої влади.
Справедливості заради, Санжаров зовсім не думає, що світ необхідно повністю засадити кедром. Він також розводить майже зниклий тіс, дикий амурський виноград, манчжурських горіх, корейську ялицю, липу, кедровий стланик і амурський оксамит — загалом, «кедровий маніяк» Санжаров насправді за біорізноманіття. На Сахаліні він при допомозі волонтерів вже висадив тисовую і кілька кедрових гайків, в Калінінграді — теж. Правда, вони ростуть дуже повільно і справжніми лісами їх поки назвати не можна.
Джадав Пайенг: Індія не повинна бути пустелею
Як-то раз, подивившись на наслідки чергового грозного повені, шістнадцятирічний хлопчик по імені Джадав Пайенг зрозумів, що пора рятувати рідну землю. Мало того, що з неї звели всю рослинність — тепер її розмивала річка, адже землю більше не тримали коріння кущів і дерев. І тоді він почав садити ліси. Спочатку він приєднався до місцевого урядового проекту, але, коли проект згорнули, продовжував садити і садити і садити.
У підсумку він виростив кілька десятків тисяч дерев, а дерева дали притулок звірам, яким знайшлося де пастися, ховатися від людей, розмножуватися: в лісі Джадава можна зустріти носорогів, стадо слонів, бенгальського тигра. Правда, із-за цього Пайенгу додалося клопоту — тепер він ще й бореться з браконьєрами. Притому, що тигри постійно задирають його корів, а живе Джадав з молока — але тигри є тигри, вони полюють. Якщо в лісі для них буде більше їжі, вони менше будуть нападати на корів, а для цього ліс повинен бути домом безлічі тварин.
Уряд виявило ліс Джадава після того, як лісникам довелося розшукувати стадо слонів з більш, ніж ста особин — воно принесло руйнування селі неподалік. Так, до цієї історії на карті лісу навколо не значилося. Довелося терміново включати його до сфери місцевого лісового господарства.
Ліс Пайенга — не єдиний рукотворний ліс Індії. Біля села Пиплантри (штат Раджастан) жителі садять сто одинадцять плодових дерев кожен раз, як в селі народжується дівчинка. Таким чином вони досягають двох цілей: демонструють значущість дівчаток у країні, де їх вважають тягарем і навіть вбивають, як зайвий рот, і поліпшують клімат. Крім того, всім селом збирають суму на рахунок дівчинки, яка стане її «приданим» у дорослому житті.
Це не милостиня — так село платить родині, щоб та доглядала за деревами, висадженими в честь їх дочки. Крім того, приймаючи гроші, сім’я приймає зобов’язання дати дочки хоча б шкільну освіту і не видавати заміж раніше двадцяти років — ранні шлюби теж один з бичів країни. У двадцять років дівчина може зняти гроші зі свого рахунку і витратити на свій розсуд. Зазвичай вони дійсно стають приданим.
Маріон Кліфтон Девіс, Лелия і Себастьян Сальгадо: порятунок Нового Світла
Колись вся Флорида була вкрита лісами з болотної сосни. Їх вирубали промисловці, і замість сосен залишилися одні болота. Але одного разу мільйонер з прізвища Девіс застряг у пробці і вирішив не сумувати, а піти послухати лекцію в наметі экоактивисток, яку він побачив з автомобіля. Активістки розповідали про те, що чорний ведмідь зникає з-за того, що зникли ліси; до лекції Девіс і не уявляв, що вся ця земля була покрита лісами і що їх так варварськи вирубали такі ж, як він, промисловці.
Девіс почав скуповувати землі, на яких колись росла сосна болотна — всього ділянку за ділянкою він скупив більше двадцяти тисяч гектарів, витративши дев’яносто мільйонів доларів. Для цих ділянок підприємець купив вісім мільйонів саджанців болотній сосни. На честь тієї самої лекції про чорного ведмедя Девіс назвав свій приватний заповідник «Нокусе» – так ведмідь називається однією з корінних мов Флориди.
Разом з лісом на болота повернулися тварини і птахи, в тому числі зникаючі види. У 2014 році Девісу поставили онкологічний діагноз, і він заповів триста мільйонів доларів свого стану на догляд за «Нокусе». Його сім’я і друзі нині продовжують його справу.
А ось фотограф Себастьян Сальгадо з Бразилії відмінно пам’ятав лісу, які можна було побачити навколо його рідного міста. Одного разу в 1994 році, повернувшись з довгої відрядження в Руанду, він був вражений, виявивши замість цих лісів справжню пустелю. Все було вирубано промисловцями! Разом з дружиною Лелией Сальгадо вони посадили два мільйони дерев, двадцять років виправляючи те, що колись було скоєно менше, ніж за два роки. До речі, ідея належить саме Леліі.
Разом з деревами повернулися на ці землі сто сімдесят два види птахів, тридцять три — ссавців, і це не рахуючи комах, рептилій і різного роду трави, кущі та квіти. Звичайно, Сальгадо не змогли б виконати всю роботу удвох. Спочатку вони найняли собі допомогу двадцять чотири працівника, а потім стали шукати волонтерів — і знайшли.