Чому радянські лижники наводили страх на фашистів
Зима 1941 року стала переломною в ході ВВВ – ще восени фашисти стояли на підступах до Москви, а радянські війська тримали оборону, але вже на початку грудня НО починає контрнаступ. Під Москвою в ході генеральної битви за столицю діяло понад 30 спеціальних лижних батальйонів. У зимових кампаніях 1941-1942 років лижні формування брали участь у боях майже на всіх фронтах, окрім Кримського. Особливо вони згодилися на Ленінградському, Карельському, Волховському, Північно-Західному, Калінінському фронтах. Лижна «кавалерія» з’являлася несподівано там, де фашисти найменше очікували нападу. За швидкість і непомітність німці називали їх «сніговими примарами».
Як формувалися лижні батальйони і кого набирали в їх склад
2 вересня 1942 року в СРСР виходить постанова Державного комітету Оборони про необхідність формування 67 лижних полків (загальна чисельність бійців у кожному з них – 3800 осіб) та організації відповідної підготовки особового складу. Таке рішення керівництвом країни було прийнято виходячи з досвіду радянсько-фінської війни (він дуже знадобився) і ситуації на фронті. З огляду на амбітні плани Гітлера, радянське командування відразу розуміло, що війна буде затяжною.
Німецьке військове керівництво планувало взяти Москву ще до настання холодів. Не звиклі до морозів фашисти явно боялися російської зими, тоді як для більшості наших солдатів холоднечі і заметілі були звичною справою (крім вихідців з південних регіонів). Далекоглядність радянських військових виправдала себе сповна – зима 1941 року видалася сніжною, замети висотою до півтора метрів були серйозною перешкодою для техніки, так і піхота в них грузла. І ось тут припали дуже до речі лижні батальйони: замети їм були не страшні, а по швидкості і дальності пересування лижники на війні були порівнянні з легкою кавалерією.
Лижним батальйонам належало виконувати завдання у важких умовах, тому набір особового складу проходив в основному в регіонах, де люди були добре адаптовані до великих морозів (в більшості своїй – в Свердловській, Челябінської, Курганської областях). Перевага віддавалася витривалим і міцним здоров’ям спортсменам – лижникам, мисливцям. Екіпірувалися бійці ЛБ тілогрійки, ватяні штани, вушанки, валянки і білі маскхалати. Крім лиж, їм видавалися санки і волокуші для транспортування кулеметів, а після бою – поранених. Підготовки особового складу надавалося велике значення: було видано великим тиражем брошури з докладними інструкціями по навчанню бійців ЛБ, у терміновому порядку створювалися тренувальні бази. До випадання снігу ходьбу на лижах відпрацьовували, настеливши солому в заздалегідь підготовлені по всьому маршруту неглибокі траншеї. З початком зими навчання червоноармійців максимально наблизили до умов війни – тривалі переходи в повній бойовій викладці, освоєння навичок виживання на практиці. Навчання було розраховане на п’ять місяців. Перевірку готовності від командування КА здійснював маршал К. Е. Ворошилов.
Для рішення яких завдань використовувалися лижні бригади
Лижників направляли в саме лігво ворога. Їх не вивантажували як піхоту ближче до фронту – від місця вивантаження їм доводилося йти три доби. По тилах німців вони йшли часом надовго – на 2-3 тижні на відстань 200 км, проводили розвідку боєм, брали у полон «язиків», громили гарнізони, штаби і бази противника, захоплювали документацію, мінували дороги, влаштовували засідки.
Нерідко їм доводилося бути на вістрі атак – зробити зухвалу вилазку і відвернути на себе увагу супротивника від просування основних сил.
З чим доводилося стикатися «сніговим привидам»
Особовому складу ЛБ доводилося відчувати величезні навантаження. Долаючи великі відстані, найчастіше вночі, бійці могли собі дозволити короткий сон вдень на привалі. Обладнати місце для сну не було ні сил, ні часу, в найкращому випадку – курінь з гілок хвойних дерев. Розвести вогнище, щоб зігріти або приготувати їжу, було не можна. Після тривалого маршового кидка бійцям доводилося без відпочинку йти в атаку.
Спецгрупи Вермахту за такими батальйонами полювали, намагаючись вистежити їх по лижні. Німці дуже боялися «снігових привидів» – бійці ЛБ мали хорошу фізичну та бойову підготовку, крім того, на них працював фактор раптовості. У Карелії і Ленінградської області ЛБ доводилось ще зустрічатися з фінськими «зозулями» – снайперами-лижниками, які фіксувалися на деревах спеціальними кріпленнями і завдавали великої шкоди «летючим» радянським загонам.
Лижні ОМСБОНЫ та їх внесок у перемогу над фашистами
На початку війни НКВС отримало вказівку від ДКО про організацію бойової і диверсійної діяльності в тилу ворога. Для цього були створені окрема мотострілецька бригада особливого призначення. Укомплектовывалась вона в основному слухачами вищої прикордонної школи НКВС (командирський склад) та провідними спортсменами (не тільки лижниками, але і боксерами, атлетами). До складу ОМСБОН військ НКВС входили два мотострілецьких полку, протитанкові та мінометні батареї, рота зв’язку, автомобільна і парашутно-десантна роти, мобільні лижні загони, підрозділи матеріально-технічного забезпечення.
Основними завданнями бригади були: розвідувальні операції, створення агентурної мережі на окупованих територіях, організація партизанської війни, керівництво радиоиграми, призначеними для дезінформації противника. Зусиллями ОМСБОН завдавали величезної шкоди ворожої армії: пущені під укіс поїзди з технікою, живою силою, боєприпасами та пальним; знищені залізничні і шосейні мости, промислові підприємства і склади, кабелю телефонно-телеграфні лінії; ліквідовано велику кількість агентів і посібників ворога. У зимовий період внесок лижних загонів до виконання поставлених перед ОМСБОН завданнями був дуже вагомим. Саме завдяки їм ставали можливими зухвалі операції в тилу противника в умовах суворої і сніжної зими.