Як проходили випробування американцями кліматичного зброї у В’єтнамі
Останнім часом планета нерідко «радує» нас стихійними лихами: пожежами, ураганами і повенями. Тому немає нічого дивного в тому, що все більше людей починають схилятися до думки про рукотворне походження цих катаклізмів. Однією з найпопулярніших версій такого типу є твердження, що причиною природних катастроф є випробування кліматичного зброї. І хоча багато хто ставиться до такого думку досить скептично, в історії все ж є яскравий приклад використання «бойових дощів» під час війни у В’єтнамі.
В’єтнамська війна стала справжнім випробувальним полігоном для самих різних типів зброї. Однак найцікавішим серед них є саме кліматичне. Але до цього способу впливу на в’єтнамську армію американське командування звернулося далеко не відразу.
Спочатку війна йшла з використанням більш звичних типів зброї. Проте вже через рік після початку конфлікту американцям стало ясно, що загальноприйнятими методами з противником виходить не так успішно, як передбачалося. Тому в режимі суворої секретності було прийнято рішення про використання способу, який згодом назвуть «кліматичних зброєю».
Операція по використанню кліматичного зброї отримала назву «Попай» в честь мультиплікаційного персонажа-моряка. Розробка велася під керівництвом Держдепартаменту та Міністерства оборони США. Куратором став радник президента Америки з науки і технологій Дональд Хорніг.
Суть розробки і подальшої її операції полягала в тому, щоб використовувати спеціальні хімічні реагенти, розпорошивши їх на хмари над В’єтнамом в сезон дощів. А збільшене в результаті цих дій кількість опадів повинно негативно вплинути на інфраструктуру, якою користувалися в’єтнамські партизани, в першу чергу, доріг.
Перший досвід застосування кліматичного зброї виявився успішним рівно наполовину. Діло було так: в жовтні 1966 року американські фахівці «накачали» дощові хмари, які прямували потоками вітру на територію, займану в’єтнамськими військами і партизанами, реагентом йодиду срібла. І «бойовий дощ» випав.
Ось тільки військові хіміки, судячи з усього, промахнулися з кількістю реагенту, тому хмара з ним просто не долетіло до мети і випало…прямо на голови американських спецназівців. Обсяги дощів виявилися вражаючими: по інформації Novate.ru за чотири години випало 23 сантиметри опадів. Солдати відреагували лайкою по рації в бік вчених, обрушивших на них ці зливи: саме так стало ясно, що в цілому випробування пройшли успішно.
Конкретно проти в’єтнамців армія США використовувала кліматичне зброю 20 березня 1967 року. В цілому операція «Попай» тривала трохи більше п’яти років – до 5 липня 1972 року. З березня про листопад – у сезон дощів – американські транспортні літаки С-130 «Геркулес» розпилювали на хмару йодид срібла.
Здійснення операції, особливо на перших етапах, проходило безперешкодно: ніхто просто не розумів, чим конкретно займалися в хмарах ці лайнери, але ж не бомбардували, тому їм і не перешкоджали. За п’ять років було використано близько 5,5 тисяч тонн йодиду срібла.
Розгортання фронту екологічної війни не могло не придбати наслідки. Рясні дощі розмивали дороги в тропіках, які відігравали величезну роль у підтриманні боєздатності в’єтнамських військ і партизанських загонів, у тому числі стратегічно необхідну «стежку Хо Ші Міна». Крім того, аномальними опадами були знищені врожаї в Лаосі та Соціалістичної Республіки В’єтнам.
Однак природа не прощає такого недбалого ставлення до неї. Опадів під впливом кліматичного зброї, виявилося дуже багато – в серпні 1971 року сталася повінь, яка погребло під силою стихії більше 10% країни. Був знищений величезний обсяг зібраного врожаю, але ще страшніше виявилися людські втрати: за різними підрахунками, кількість жертв повені перевершило 100 тисяч осіб, однак точної цифри невідомо досі.
Американський уряд тут же спробував відхреститися від відповідальності за в’єтнамське лихо. Пентагон і вчені-хіміки США наполягали на тому, що причиною повені 1971 року було тропічне природне явище «Ла-Нінья», яке в районі Тихого океану дійсно нерідко викликають цунамі або посухи. Ось тільки в цю версію мало хто повірив, адже у В’єтнамі цього явища раніше ніколи не спостерігалося.
Але міжнародне співтовариство зробило правильні висновки з історії випробування кліматичного зброї США. У 1977 році, вже після припинення бойових дій у В’єтнамі, в ООН була прийнята «Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище». Серед підписантів документа були і обидві наддержави – Америка і Радянський Союз.
