Як британці перемогли султанат за 38 хвилин
Британці стали тими, хто провів саму коротку звитяжну війну в історії людства. Їх супротивник – Занзібарський султанат – зумів протриматись трохи більше півгодини. Цей рекорд офіційно закріплений у знаменитій книзі Гіннеса, а те, як розвивалися події, викликає безсумнівний інтерес.
Занзібарський султанат: пробудження сили
Два століття тому Занзібар був частиною Оманської султанату. Місцева влада за підтримки Маската (столиця всього султанату) з розумом витрачала гроші. А їх було багато, дуже багато, оскільки торгівля рабами приносила колосальний дохід. Занзібар розцвів. І розцвів так красиво, що оманську султан вирішив перенести туди столицю всієї держави. Але реалізувати задум вдалося лише на короткий термін. У 1861 році в Занзібарі несподівано спалахнуло повстання. Місто разом з однойменним островом і прилеглим до нього архіпелагом став незалежним.
Раптовий потяг до волі пояснюється просто: напоумили англійці. У той час Британія активізувала колоніальну політику в Східній Африці і не могла пройти повз головної перлини – Занзібару. При цьому місто зберіг не тільки незалежність, але й не потрапив під каблук протекторату. Британці ж виступили в ролі мудрого наставника, який допомагає новоспеченому султанату робити перші боязкі кроки в світі.
Халід ібн Баргаш./topwar.ru
Ідилія тривала недовго. У середині 80-х років у Східній Африці активізувалися німці. Приєднавши кілька нічийних територій, вони вперлися в Занзібар. Захопити його було просто, але могутній покровитель лякав. Німці не хотіли розв’язувати війну з Британією. Але бажання дістатися до важливого з економічної і політичної точки зору узбережжя змусило Німеччину піти на переговори з султаном. І в 1888 році німці взяли потрібну для себе територію в оренду. Незабаром хід зробили англійці, зайнявши іншу частину узбережжя. А в 1890 році європейські країни уклали взаємовигідну угоду. Занзібар потрапив під протекторат Британії, а Німеччина викупила у султана раніше орендовані землі. Зони впливу були поділені мирно і спокійно.
Минуло шість років. Нічого, як кажуть, не віщувало біди. Але несподівано помер Занзібарський султан Хамад ібн Тувайни, який був ставлеником Британії. Він був молодий і відрізнявся міцним здоров’ям. Незважаючи на тінь у вигляді Англії, ібн Тувайни вів відносно незалежну політику, зумівши завоювати повагу не тільки у своїх покровителів, але і у німців. Як доказ – британський Орден Зірки Індії і німецький Орден Червоного орла.
Смерть султана викликала багато запитань і підозр. За султанату пішов слух, що його отруїв Халід ібн Баргаш – двоюрідний брат. І що за ним стояли німці, які вирішили прибрати до рук весь султанат. Державний переворот, викликаний міжусобної війною, був надійним і перевіреним способом віддати владу потрібній людині. Правда це чи ні – невідомо. Але ібн Баргаш вів себе так, наче їм дійсно керували німці. З-за цього більшість істориків впевнене, що Халід був повноцінної німецькою маріонеткою.
Смерть ібн Тувайни справила приголомшливий ефект. Народ і численні чиновники завмерли, з жахом уявляючи, що далі чекає країну. А її чекало пришестя Баргаша. Він сміливо кинувся захоплювати трон. Британці, які уважно стежили за розвитком подій, м’яко попередили його про можливі сумні наслідки. Але жага влади у Баргаша була в рази сильніше голосу розуму.
Карикатура на війну
Халід захопив султанський палац і почав чекати відповіді від англійців. У його розпорядженні була армія з трьох тисяч чоловік, які досить туманно уявляли, що з себе представляє війна з однією з провідних світових держав. Не розумів всієї небезпеки і Баргаш. Він був упевнений, що до конфлікту не дійде, адже за ним стояли німці. Зв’язуватися з таким супротивником було собі дорожче.
Англійці ще раз ввічливо попросили Баргаша відмовитися від претензій на трон і покинути палац. Потім був ультиматум. 27 серпня 1896 року в 9 ранку палац повинен бути порожнім, а сам Баргаш до цього часу зобов’язаний відмовитися від влади. За невиконання вимог британці погрожували застосуванням сили.
Султан проігнорував, наказавши своїм солдатам готуватися до оборони. Співвідношення сил спочатку не залишало Баргашу ні єдиного шансу на успіх авантюри. Проти англійських бронепалубных крейсерів, канонерських човнів та інших суден султан зміг виставити лише яхту «Глазго», побудовану, до речі, у Британії. Берегові гармати включали в себе кілька кулеметів, пару 12-фунтових гармат і одну бронзову гармату, з якої стріляли в останній раз мало не в 17-му столітті.
Вранці 27 серпня Баргаш зрозумів, що він один на один з англійцями. Німці не з’явилися, а його заклики про допомогу залишилися без відповіді. Султан спробував домовитися з противником, але зазнав невдачі. Європейці вимагали виконання всіх пунктів ультиматуму без будь-яких «але».
В 9 ранку пролунали перші постріли. Так почалася англо-занзібарська війна. Солдати султана навіть не думали оборонятись. Через хвилину з початку бою вони втекли зі своїх позицій. Першими залпами англійська флотилія знищила берегові знаряддя, потім почався обстріл міста. А ще через кілька хвилин до дна пішла і яхта «Глазго».
Через 10 хвилин Баргаш зрозумів, що війна завершилася. І втік. Його приклад наслідували й солдати. По суті, англійці могли вже тоді спокійно висадитися і захопити місто. Але вони не знали про втечу султана і його воїнів. Справа в тому, що прапор Баргаша продовжував майоріти над палацом, у метушні ніхто й не подумав його спустити. Обстріл міста продовжувався до тих пір, поки один з снарядів все-таки не зніс флагшток.
Минуло 38 хвилин. Англійці взяли місто. Війна офіційно закінчилася. За цей час загинуло близько п’ятисот занзибарских солдатів. Втрат з британської сторони не було.
***
Паніка панікою, але повалений султан не хотів потрапляти в руки англійців. Він розумів, що за полоном буде кара, а розставання з життям не входило в його плани. По суті, варіантів порятунку у нього було не так вже й багато. А точніше, всього один – німецьке посольство.
Покинувши палац, Баргаш кинувся до будівлі. Німці взяли Халіда і пообіцяли захистити. Незабаром до посольства підійшли англійці. Вони зажадали видати їм супротивника, але отримали відмову. Йти на штурм британці не стали. Вони сподівалися, що Баргаш здасться. Очікування затяглося на кілька місяців. Зрештою, німці схитрували. Вони непомітно доставили свою маріонетку на корабель, який відправився в Дар-ес-Салам. Тут Халід і оселився. Але в 1916 році британці захопили місто. Цього разу Баргашу втекти не вдалося. Англійці його не стратили, просив старі образи. Вони відправили колишнього султана в Момбасу, де він і спочив у 1927 році.