Сумна доля художника Володимира Зарубіна, на листівках якого виросло ціле покоління
Милі зайці, ведмедики і їжачки стали невід’ємною частиною радянських свят. Їх малювали на вікнах під Новий рік (і навіть досі це роблять), старанно копіювали, прикрашаючи стінгазети або плакати. Автором цілого світу забавних звіряток був Володимир Іванович Зарубін. За 30 років роботи в світ вийшло понад 1,5 мільярда листівок і конвертів з його малюнками, однак помер художник практично в убогості.
В 1925 році в невеликому селі Орловської області в сім’ї Зарубиных народився третій син. Хлопчик ріс дуже обдарованим, і батьки в міру сил заохочували його захоплення малюванням. Так, наприклад, батько підказав Володі почати збирати власну колекцію листівок. У ті роки отримати поштою від рідних красиву картинку з невеликим листом було справжньою радістю. Саме це щастя, пов’язане з листоношею і звісткою від далеких друзів, художник зумів зберегти в пам’яті і потім втілити у власних малюнках. Колекція у маленького Вови зібралася, до речі, дуже солідна – близько п’яти тисяч різнокольорових карток. Така не у кожного хлопчиська була!
Під час війни родину розкидало по світу. Старші сини пішли на фронт, а молодший потрапив в окупацію і був разом з іншими односельцями відправлений у Німеччину. Працював на заводі, кілька разів мало не потрапив під розстріл, але вижив і зміг після перемоги благополучно повернутися додому. Правда, в рідному селі він уже не залишився. Хлопця забрали в армію, а потім він осів у Москві, пішов працювати на завод, навчався у вечірній школі. Разом з величезною армією дітей, які пережили страшні роки, Зарубін Володимир зумів наздогнати і отримати те, що відняла у нього війна – частина життя, старші класи школи, студентські роки. Йому вдалося вступити на курси мультиплікаторів, і багато років потім талановитий художник працював на студії «Союзмультфільм». Дивлячись на його листівки, мало хто здогадувався, що цей художник був автором образів із сотні улюблених радянських мультфільмів: «Мауглі», «Ну, постривай!», «Слідами бременських музикантів», «Раз — горох, два — горох», «Таємниця третьої планети», «Жив-був пес» і безлічі інших.
Листівки він почав малювати у 1962-му році. Епоха соцреалізму була дуже сувора до будь-якого виду творчості, а тим більше – до того, що «йшло в маси», тому кожну нову картинку повинен був схвалити худрада. Перші зразки їжачків і зайчиків ставили членів комісії в глухий кут: що це – нове слово в радянському мистецтві або зразок капіталістичного занепаду? Від багатьох ідей доводилося відмовлятися, але художник продовжував малювати в своєму стилі, і скоро мільйони простих людей проголосували за нього, вибираючи на прилавках кіосків не сміливих піонерів, бадьоро крокують під прапорами у світле майбутнє, а ведмедиків на санках, сніговиків, наряжающих ялинку, і зайчат з квітами, поспішають привітати кого-то в казковому лісі з днем народження. Так листівки Володимира Зарубіна стали невід’ємною частиною радянського побуту. Мало хто знав ім’я художника, проте всі намагалися перемалювати його милих звіряток.
Для художника, що малює листівки, Зарубін Володимир був досить відомий. У нього невдовзі з’явилися шанувальники, які писали майстру. Сучасники згадують, що він завжди відповідав на ці листи. Характер цієї людини був, напевно, з першого погляду видно в його роботах: щирий, відкритий, дуже добрий – саме таким він був і в житті, тому шанувальники його творчості, отримуючи у відповідь листи, сповнені тепла, не були розчаровані у своєму кумирі.
На жаль, перебудова вибила художника з колії. У 90-х роках йому йшов вже сьомий десяток, а в цьому віці підлаштовуватися під світ, який валиться на очах, дуже складно. Листівки катастрофічно втрачали актуальність, здавалося, що поштові перевезення взагалі скоро кануть в Лету, тому художнику довелося міняти специфіку роботи. Щоб вижити, він змушений був бігати по малим видавництвам, намагався отримати хоч якісь гроші за свою роботу, але це виходило все гірше. Проте працювати він не переставав, до останніх днів з-під його пензля виходили такі милі і знайомі звірятка, які раптом перестали бути потрібними. Однак сили людини не безмежні. Після чергового телефонного дзвінка з розореного видавництва, отримавши звістку, що грошей за роботу останніх тижнів він не отримає, Володимир Зарубін зліг з важким серцевим нападом. Він помер від інфаркту, і син, який був з ним поруч, нічим не зміг допомогти 70-річного батька, а швидка допомога, на жаль, запізнилася.
Незважаючи на те, що в період з 60-х по 90-ті роки було випущено величезну кількість – понад 1,5 мільярда листівок з малюнками Володимира Зарубіна, сьогодні вони цінуються у колекціонерів. Деякі вважаються раритетами і коштують дуже дорого. У філокартії навіть існує самостійний напрям – колекціонування листівок Володимира Зарубіна.
До речі, якщо добре пошукати, то напевно у кожного, народженого в СРСР, знайдеться десь у стосі старих листівок або в альбомі зразок творчості цього чудового художника. Його роботи настільки пізнавані, що підписи не вимагають.