Російська шукач пригод, який став королем європейської держави
Бориса Скосырева можна назвати унікальною людиною: іноземець, далеко не аристократ, він зумів стати королем чужої країни, без жодного державного перевороту. Скориставшись нестабільною обстановкою в Європі і з’єднавши свої ораторські здібності з юридичними знаннями, Скосирєв на 12 днів отримав царську владу в Андоррі. Можливо, його правління тривало б значно довше, не зроби новоспечений король фатальну помилку, залишила країну без її першого і останнього монарха.
Як виходець із старовинного петербурзького купецького роду опинився в Андоррі
Борис Михайлович Скосирєв, що з’явився на світ 12 червня 1896 року в Лідському повіті Віленської губернії, був одним з нащадків багатого купецького роду. Відомо, що він здобув університетську освіту і до 21 року прекрасно говорив німецькою, англійською та французькою мовами.
Перед тим як опинитися в Андоррі, молодий чоловік вів активну і вельми різноманітне життя. Він встиг побувати у складі британського бронедивизиона, який воював у Першу світову війну на російському фронті, в період 1918-1920 рр. попрацювати перекладачем у військових структурах Великобританії, виконати (за його словами) ряд секретних доручень англійського уряду, організувати співпрацю з японськими дипломатами.
Однак виникли з фінансових причин проблеми з поліцією, змусили Скосырева в 1922 році переселитися в Голландію. Там російський емігрант отримав підданство і через якийсь час почав представлятися в суспільстві як граф Оранський, пояснюючи появу титулу нагородою королеви Вельгельмины за якісь секретні послуги для двору.
Протягом 1924-1934 років Борис Михайлович активно подорожував не тільки по Європі, але і по Латинській Америці: тут він вивчив іспанську мову і організував в Колумбії комерційне товариство з проведення імпортно-експортних операцій. У березні 1931 року Скосирєв одружився – обраницею 35-річного красеня (а Скосирєв був дійсно гарний собою зовні) стала багата 45-річна француженка Марі-Луїза Пара де Гассье.
Спокійне сімейне життя зовсім не захопила шукача пригод, і через два роки він відправився на підкорення Андорри – крихітної країни з феодальними пережитками і неспокійною політичною обстановкою.
Як російському емігрантові вдалося зацікавити Генеральний Рада Андорри і стати королем цієї країни
У 1933 році Андорра, розташоване між Іспанією і Францією, перебувала під опікою французького президента та єпископа Урхельського; вищим законодавчим і виконавчим органом країни значився Генеральний Рада. До нього і звернувся Скосирєв зі своїм проектом реформ, які, за твердженням авантюриста, мали модернізувати країну, зробивши з неї процвітаючу європейську микродержаву.
План хоч і зацікавив членів Ради, але не був підтриманий французькими та іспанськими властями, які постановили вислати з підопічною країни казна-звідки взявся реформатора. Однак «граф Оранський» здаватися не збирався – він зрозумів, що знайде-таки підтримку в Генеральній Раді і через місяць, нелегально повернувшись назад, повторно звернувся до парламентаріїв. Правда, цього разу разом з проектом нововведень Скосирєв запропонував ще зробити себе королем – щоб прискорити втілення в життя власних ідей.
Як не дивно, але сила переконання іноземця відіграла, очевидно, свою роль – 8 липня 1934 року, мало кому відоме князівство набуло монарха: Борис Михайлович Скосирєв, російський емігрант і привабливий авантюрист, став Борисом I.
Фатальна помилка Бориса I, чи що не поділили новоспечений король Андорри і єпископ Урхельский
Отримавши царську посаду, перший в історії Андорри король став чесно реалізовувати задумані реформи. Для початку була розроблена Конституція: документ з 17 статей проголошував, крім державної незалежності, загальну рівність перед законом, повне звільнення від податків, право на прояв громадянської позиції та політичних поглядів. Не забув колишній «граф» і про державний символіці, помінявши національний прапор країни. Наступними указами Борис Перший планував провести земельну реформу і…відкрити у князівстві численні казино.
Саме бажання перетворити країну в ігрову зону і стало каменем спотикання між андоррським королем і єпископом Урхельским. До реформ новоявленого монарха той ставився досить схвально, але зустрів у штики інформацію про гральних закладах, вважаючи їх породженням диявола. Борис I не став перейматися переговорами і обіцянками – він просто оголосив війну норовистому священнослужителю. За що і поплатився: 20 липня 1934 року короля заарештували іспанські жандарми, позбавивши влади монарха всього через 12 днів після сходження на трон.
Як склалася доля Бориса Скосырева після арешту
Після арешту відбувся царя доставили в Іспанії, де в ході суду 31 жовтня 1934 року засудили до одного року тюремного ув’язнення. Цікаво, що звинувачували Скосырева під час процесу лише в незаконному перетині кордону, ні слова не сказавши про час його монархічного правління.
Відбував термін Борис Михайлович в іспанській в’язниці як простий смертний. Однак, за словами американського журналіста відвідував Скосырева в неволі, виглядав той гідно: незмінний в оці монокль і флер власної винятковості помітно виділяли колишнього короля серед інших арештантів. Після декількох місяців ув’язнення андоррський реформатор з урахуванням часу попереднього ув’язнення просидів у в’язниці менше року – Скосырева вислали в Португалію. Звідти він в кінці 1935 року, вже за власним бажанням переїхав у Францію, де у місті Сен-Канна проживала його законна дружина Марі-Луїза.
Історія замовчує, з яких причин через рік французькі власті затримали і відправили Скосырева в табір-поселення під Мандом, обмеживши його в свободі пересування по країні. У 1939 році, знову ж таки з невідомих причин, у Бориса зажадали у 3-денний термін покинути Францію, пригрозивши відправкою у табір для неблагонадійних іноземців. Мабуть шляхів відступу у Скосырева дійсно не було, тому, як в листопаді 1939 року він опинився в шуканому таборі під назвою Ла-Верне.
Про те, як склалася далі доля цієї незвичайної людини, існує дві версії. Одна з них свідчить, що Скосирєв оселився в середині 50-х років у ФРН і помер у містечку Boppard, доживши до 93 років. Інша, менш достовірна версія, говорить про смерть віленського авантюриста то в період війни, то через кілька років після її закінчення.