Один день з життя кур’єра
Доброго дня! Мене звуть Артем, мені 18 років. Я живу в Московській області (пл. 47 км) і працюю кур’єром в Москві в інтернет-магазині вже 4 місяці… Я часто їжджу на електричках…
Скоро я звільнюсь з роботи, а поки розповідь про одного осінньому дні в моєму житті. Фото зроблені з телефону! Ще темно за вікном, але вже спрацював будильник і заграло радіо:
Отже…
05.30 Підйом жовтневим ранком!
05.31 Сніданок
05.45 Вихід з будинку з метою встигнути на електричку (Голутвін 06:05) до Москви…
06.03 Я на платформі серед інших сонних, озлоблених і мерзнучих людей…
06.04 Підходить “зелений змій”… Ну, відмінно двері зупинилися якраз навпроти мене… А, вони не справні, не відкриваються і в другому вагоні поруч теж… Напевно, вночі хтось постарався, а виправити не встигли ще. Ну, швидше, швидше топаю до інших дверей.
06.05 Поїхали…
06.32 Бійка у вагоні. Переходжу в інший…
06.35 Стоїмо в Люберцях-1, чекаємо чогось надто довго…
06.43 Йдемо з Люберцов-1, як з’ясувалося, чекали наряд в сусідній вагон (з якого я перейшов)…
Ура! 07.03 я в Москві, привіт тобі, Казанський вокзал!
07.10 Метро, кільцева і співробітник ППС на платформі перевіряє мої документи.
…
07.50 Я на місці біля прохідної на територію, де колись був завод, де робили щось таке, що тепер нікому не потрібно навіть безкоштовно. Тут офіс фірми, де я працюю.
10 хвилин по території, стрибаючи через калюжі і ухиляючись від машин і я на місці, в офісі в 8.00 як штик! Замовлення вже роздруковані та готові, коробки лежать в пакетах.
1. Фотоапарат найдешевший (дорогі тепер не доставляють таким чином небезпечно) і SD-карти на Бауманскую.
2. Зарядний пристрій на Курську, як добре, що поруч.
І 3-е… Вихіно, телевізійна антена… Який дурень замовив, він що, сам не міг її купити в господарському… І на Вихіно я вже сьогодні був, проїжджав на електричці.
Ні, я розумію, що замовляти фотоапарат в інтернет-магазині, причому такий який в Ашані коштує дешевше – це теж начебто дуже нерозумно, але ТВ-антена – це вибачте…
Отже поки те, та се… Коротше, до 9:00 я тільки встиг назад до метро, в цей час там вже не проштовхнутися, а адже я з ТВ-антеною. Як дурень. Ця безглузда ТВ-антена має гострі краї, ці краї вже прорвали пакет і загрожують подряпати солідний портфель солідного дядька, який стоїть поруч і тримаючись за поручень мізинцем (що він хотів цим показати?), читає “Радянський спорт”…
Ну ось вдалося сісти – звільнилося відразу 3 місця поруч зі мною – і поки 3 товсті тітки метушилися, відштовхуючи один одного, я зайняв одне з цих місць. Тут одразу виникла звідки-то бабка, нависла наді мною і стала сильно пихкати, тим самим даючи зрозуміти, що я повинен звільнити місце.
– Пішла ти на… – подумки сказав я і насунув кепку нижче, тому що бабця вже зовсім низько нахилилася, бажаючи заглянути під козирок моєї кепки…
Тут мене хтось штовхнув по підошві черевика… Я підняв козирок і побачив, що поруч стоїть чоловік 30-років у формі охоронця. Що йому треба, може я його антеною зачепив, коли сідав?
– А ну поступися місце літньої бабусі,- командно сказав він, і з-за його плеча висунувся ще один охоронець, як би на підтвердження серйозності слів першого охоронця. Вони що, близнюки? А ні, здалося… Але схожі, може брати…
Довелося поступитися. Попутно я зачепив когось стирчить краєм антени, так і не зрозумів кого, мені все одно треба було на пересадку і я протискався… Але осад залишився.
10.03 Вийшов на станції Курська і взяв курс на адресу замовника фотоапарата. Біля під’їзду зіткнувся з собакою на довгому повідку, яка на мене кинулася і мало не вкусила, ліфт не працював, а поверх був 5… Ну добре хоч не високо…
Фотоапарат у мене забирала занудная тітка років 50, яка довго мене питала як ним користуватися і ніяк не хотіла віддавати гроші…
Тільки що небо було зовсім блакитне і раптом пішов дощ…
Але дощ швидко затих і на Бауманскую я дійшов пішки, так і не дочекавшись автобуса, благо від Курської недалеко.
Зателефонував за вказаним в замовленні телефоном вже стоячи біля під’їзду, а клієнт виявився великим конспіратором і сказав мені, що він виявляється повідомив неточний адресу і через 25 хвилин сам підійде до метро, і щоб я там його чекав.
Я працюю на цій роботі (масло масляне) вже 4 місяці (ох, як довго…) і в інший раз послав би розумника, але надумав я звільнятися і вирішив не робити собі проблем, погодився чекати біля метро.
Небо знову блакитне – краса… Чекав я не 25 хвилин як домовлялися, а 45! Поки блукав поруч з метро всі перехожі витріщалися на ТВ-Антену, яка стирчала з пакета…
12.25 Залишилася одна антена, а я її вже й не помічати став, звик до неї… Ну, думаю, дістало все, проявлю кмітливість – подзвоню на роботу, скажу, що я все віддав крім антени, а її завезу по дорозі додому…
14.00 Я в адреси з приводу доставки антени, ніхто не відповідає по телефону, зазначеного в замовленні, номери квартири в мене немає. Вирішив чекати півгодини, а точніше не чекати, а піти в магазин купити булочку і шоколад – підкріпитися…
14.35 Дзвоню знову, підійшов дитина і кинув трубку… Набрав ще раз… Ну нарешті, професорської інтонацією мені пояснив якийсь чоловік (а це як раз той “розумник” – замовити антену в інтернет-магазині може тільки “розумник”), що у нього мало часу, що він дуже зайнятий, що він чекає мене вже півтора години (бреше адже, собака)…
Ладно, йду знову на адресу, виявляється, у замовленні ще й корпус будинку неправильно вказано, довелося обходити ще два квартали по якимось вибоїнах.
Всі! Ура, позбавився від антени, попутно вислухавши довгу тираду покупця, якогось чоловіка середнього зросту з єхидним і дурним обличчям, про те, що він більше ніколи не замовить нічого в нашому інтернет магазині… Дурному і невтямки, що ми обслуговуємо не один інтернет-магазин, а кілька… І йому невтямки ще і те, що мені вже наплювати на все…
Я звільняюся і вже майже вичерпала себе така кур’єрська доставка на метро по дрібниці… Народ розумнішає і купує, наприклад, в Ашані (це не реклама).
До 16.00 добрів назад до Вихіно, чекаю електричку на 47-ій.
Поруч чекає дядько з товстим пузом, дуже гордий з-під куртки в нього видніється кобура з резиноплюем. І не помітив, як в 17 годин з чимось хвилин моя электричечка присвистела на платформу 47-го кілометра, небо було похмурим, навколо такі ж похмурі обличчя.
Ні, не такі як в Москві, тут все по-іншому, трохи по-іншому, більше свободи і більше простору, але менше асортименту і люди схожі на бродячих собак. Я і сам схожий, нікого не хочу образити. Повітря тут чистіше, це точно.
17.39 Мене зустрів Боб біля хвіртки, а в хаті вже засвітили світло і листя на вулиці здавалися нервовими. Я увійшов у будинок і дістав з холодильника батон ковбаси, Боб стояв поруч і дивився на мене… Дурень він, я їй нічого не дам, його швидше за все сьогодні вже не раз годували.
Все ще на роботі. І це добре! Підігрів чайник, з’їв булку з ковбасою і чаєм. Подивився на годинник – 18:25, поспати що трохи? Копняком вигнав Боба на вулицю – хай охороняє, а сам завалився у кімнаті на ліжко.
0.30 Вже наступного дня я прокинувся… Брат з дружиною і інші домочадці вже давно вдома, та крізь сон я чув як Боб гавкав на вулиці, потім чув якісь розмови і ось думав поспати годинку і проспав 6 годин… Не… Вставати так рано – це не моє…