Музична група Олександра III
Правління Олександра III історики оцінюють неоднозначно: одні називає його миротворцем і народним монархом, інші – ретроградом і контрреформатором. Однак ніхто з них не сперечається про той внесок, який вніс імператор у культурний розвиток країни. Саме завдяки любові Олександра III до духовим інструментам, в Росії з’явилися численні оркестри, а його тяга до музики породила унікальний придворний колектив, який виконував твори на духових і струнних інструментах.
Хто прищепив цесаревичу Олександру любов до музичного мистецтва
Народився 10 березня 1846 року царевич Олександр почав проявляти інтерес до музики будучи зовсім маленькою дитиною. Так, не досягнувши трьох років, він разом зі старшим братом просив своїх вихователів купити їм справжню трубу, яка «обов’язково повинна грати». Прохання тривали до тих пір, поки один з вихователів, зглянувшись над дітьми, не купив їм на свої гроші дві труби. Дитячі іграшки, зроблені з цинку, могли видавати звуки при легковому надуванні, але ці звуки настільки різали слух, що доводили до сказу всіх домашніх. Тому через півроку, коли двір отримав з Німеччини нові іграшки, з посилки своєчасно вилучили все, що було пов’язано з духовою музикою.
Тяга до подібних інструментів у майбутнього імператора була спадковою пристрастю: його дід Микола I завжди відчував слабкість до валторни, флейти, корнет-а-пистоне. Маючи всі ці інструменти, які він називав по-простому «трубами», Микола I чудово на них музикував. До того ж, володіючи чудовою музичною пам’яттю і хорошим слухом, він сам складав музику – в основному військові марші, гру яких монарх демонстрував пізніше на домашніх концертах у Зимовому або Анічковому палаці.
Яку музику любив цесаревич і яким інструментам віддавав перевагу
Примітно, що в 12-річному віці Олександра намагалися вчити грі на фортепіано. Чотири роки цесаревич «мучив» інструмент, поки його батьки, зрозумівши безперспективність занять, не прийшли до рішення припинити їх. Як не дивно, але підліток, який за цей час зумів вивчити лише примітивні гами, сприйняв таке рішення досить болісно. Не бажаючи ставити хрест на музичній освіті, він згадав своє дитяче захоплення і став брати уроки гри на трубі.
На подив близьких, новий інструмент розбудив у Олександра справжню тягу до музикування – відтепер він займався на трубі не тільки з викладачем, але й у вільний час, граючи часом до 10 годин підряд. Улюбленими музичними інструментами стали для цесаревича гелікон і різновид труби – корнет-а-пістон. Виконувані ним твори на корнеті оцінив у свій час навіть професійний корнетист Джулс Леві: він охарактеризував молодої людини, як чудового музиканта-аматора і підкреслив, що корнет є саме його інструментом. На геліконі Олександру також подобалося грати, проте змужнівши з віком, його плечі перестали поміщатися в кільцеподібно вигнуту трубу. Пізніше, для виконання басових партій, цесаревичу доводилося замовляти інструмент під свій розмір.
Що стосується музичних уподобань Олександра, то вони визначилися з віком – спочатку він розучував і виконував більше твори зарубіжних композиторів, а подорослішавши, поповнив репертуар православної та російською народною музикою.
Цесаревичу дуже подобалася музика Чайковського. Це він наполіг, щоб оперу Чайковського «Євгеній Онєгін» поставили в Петербурзі, в Імператорському театрі. Для Олександра III Чайковський написав Коронаційний марш і Коронаційну кантату. Чайковському була завітала государем довічна пенсія в 3000 рублів.
Хто був учасником групи септету Олександра Олександровича, де проводилися заняття і проходили концерти
У юності Олександр з братом Миколою захоплено грали квартетом, запрошуючи для участі генерала Половцева, корнетиста Василя Вурма або викладача Тюрнера. У 23 роки майбутній імператор дізнався, що принц Ольденбурзький збирає в своєму палаці октет музикантів і намірився послухати їх виконання. Захопивши на всяк випадок корнет, цесаревич увійшов до залу і, не побачивши глядачів, приєднався до музицировавшим, програвши з ними весь вечір.
Участь у октете так запам’яталося Олександру, що незабаром він намірився створити септет для гри на духових інструментах. Постійними учасниками цього септет, крім самого спадкоємця, стали генерал Половців і принц Ольденбурзький – з альгорнами, графи Адам і Олександр Олсуфьевы – з корнетами, Олександр Берс – з геликоном. Пізніше до них приєднався грав на альтгорне барон Мейєндорф. Періодично в якості запрошених гостей у групі грали музиканти Тюрнер, Шрадер і Бергер.
Репетиції, як і концерти, проводилися зазвичай навесні в Царськосільському саду – прямо на свіжому повітрі. Влітку 1872 року цесаревич організував великий духовий оркестр з репетиціями в будівлі Адміралтейства: у ньому музиканти збиралися по четвергах в 8 годин вечора аж до 1881 року. Один раз в місяць оркестр давав концерт для цесарівна Марії Федорівни та її гостей, які для прослуховування збиралися в Анічковому палаці.
Як Олександр III заснував придворний оркестр, єдиний у своєму роді у всій Європі
Після того, як Олександр став імператором, у нього не залишилося часу особисто грати в оркестрі. Однак він брав активну участь у музичному житті, підтримуючи композиторів і музикантів і просуваючи їх концертні виступи. Більш того, зійшовши на престол, Олександр III в 1882 році затвердив положення про «Придворному Музыкантском Хорі». Створений оркестр, збільшився пізніше з 53 до 150 учасників, став першим у Європі придворним духовим, а потім симфонічним оркестром, з затвердженим штатом музикантів.
Сам же імператор, хоч і відійшов від виконавської участі в колективі, нерідко в години дозвілля музикував на валторні, вдаючись до спогадів про минуле.
Як оцінювали музичні здібності та виконавче мистецтво Олександра Олександровича його сучасники
Сучасники царя, чудово розбираються в музиці іноземці та росіяни, завжди давали високу оцінку музичним талантам Олександра III. Так, за спогадами Олександра Олександровича Берса, государ любив і цінував музику і завжди мав про неї вірні уявлення.
У подібному тоні писав про імператора й інший знавець музичного мистецтва – граф Сергій Шереметьєв: «Олександр III розумів і любив музику відкритою душею, без всяких упереджень і претензій». Американець Леві, який знав імператора з юності, хвалив його гру на корнеті і завжди позитивно оцінював музичні здібності Олександра.