Спортсмени, що досягли висот після серйозних травм
Найчастіше ми бачимо лише райдужну частина життя спортсменів: перемоги, медалі, рекорди, визнання, успіхи, шанувальники. Адже мало хто замислюється про зворотній бік медалі: щоб домогтися успіху атлетам потрібно багато, дуже багато тренуватися, терпіти нестатки, відсунути на другий план сім’ю і близьких, йти до мети крізь біль і відновлюватися після травм. І добре б, якщо з останніми вдавалося легко впоратися. Адже історія знає чимало прикладів, коли прикрі падіння і пошкодження змушували прощатися зі світом спорту і навіть забезпечували проблеми зі здоров’ям на все життя (аж до інвалідності). Але також існує чимало прикладів історій тих людей, які не тільки змогли відновитися, але і стати чемпіонами всупереч всьому.
Олена Бережна, фігурне катання
У 2002 році Олена Бережна в парі з Антоном Сіхарулідзе взяла «золото» Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті. Але мало хто знає, що за кілька років до цього фігуристка не могла думати не тільки про заповітної медалі, могло трапитися так, що вона взагалі не змогла б стати на ноги.
До Антона спортсменка каталася з Олеогом Шляхова, про складний характер якого ходили легенди. Молодий чоловік не міг запросто підвищити голос на партнерку за всіх, але і навіть ударити. Олена, врешті-решт, вирішила піти від колеги після європейської першості 1996 року. Але біда трапилася не в момент змагань, а під час звичайного тренування: Шляхов при виконанні одного з елементів зачепила скроню Бережний коником. Удар був такої сили, що осколки скроневої кістки зачепили мозок.
Олені тоді ледь виповнилося 18 років, а лікарі готувалися до найгіршого: за їхніми прогнозами, фігуристка не то що ходити, але і говорити не зможе. Весь цей час поруч з дівчиною був Антон Сихарулідзе, який вірив, що не все втрачено. І Бережна змогла довести, що неможливого немає, вже через три місяці після травми повернувся на лід, а через два роки взявши «срібло» японського Нагано. Але найбільший успіх чекав попереду: тріумф на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті. Правда, радість від перемоги затьмарилася тим, що судді вирішили присудити ще один комплект золотих медалей і канадській парі. Але це вже зовсім інша історія.
Тетяна Тотьмяніна, фігурне катання
Схожа ситуація сталася з ще однією вітчизняної фігуристкою, яка теж ризикувала залишитися інвалідом на все життя. Але сила духу допомогла Тотьмяніної не тільки встати на ноги, але і стати олімпійською чемпіонкою.
З Максимом Марининым Тетяна каталася з 14 років, і, здавалося, що тріумф на Іграх – лише питання часу: пара незабаром почала завойовувати один трофей за іншим. Але під час одного з прокатів партнер впав сам, не втримав дівчину на руках, і вона вдарилася головою об лід. Тотьмяніна втратила свідомість, і несли її на ношах.
Незважаючи ні на що, вже через два місяці фігуристка повернулася в спорт. Але ще довгий час вона боролася зі страхом виходити на лід. А Маринин теж відчував психологічні проблеми, відчуваючи себе винуватим. Однак хлопці впоралися з труднощами у 2006 році стали чемпіонами Олімпійських ігор в Турині.
Олександр Попов, плавання
Олександр Попов – один з найбільш титулованих і відомих плавців 20 століття. На Олімпіадах в Барселоні (1992) та Атланті (1996) він завоював дві золоті медалі. Але саме після Ігор в США стався випадок, після якого атлет міг взагалі розпрощатися з життям.
У серпні 1996 року Олександр з одним проводжали знайомих дівчат. Один з продавців на ринку опустив неприємну репліку в їх адресу, після чого зав’язалася перепалка, яка переросла в бійку. Попов отримав удар ножем в бік і каменем в потилицю.
У лікарні з’ясувалося, що ніж пройшов углиб на 17 см, були зачеплені нирки, легеня і діафрагма. Спортсмену зробили операцію, а вже в грудні він прийшов в басейн. А майже через чотири роки він зміг взяти «срібло» Сіднея.
Валерій Харламов, хокей
Один з найбільш відомих хокеїстів за всю історію цього виду спорту, який міг би взагалі ніколи не вийти на лід: ще в підлітковому віці лікарі діагностували у нього порок серця. Природно, ні про яких фізичних навантаженнях не могло бути й мови. Але Валерій ризикнув і довів, що навіть страшна хвороба не вирок.
Взагалі, на ковзани Харламов постало вже в сім років, але після страшного діагнозу про спорті можна було забути. Але батько хлопця повернув його на лід. А незабаром і хвороба зникла. Валерій не тільки зміг пробитися в збірну Радянського Союзу, але і в її складі завоював золоті медалі Саппоро (1972) та Інсбрука (1976).
Однак доля знову вирішила випробувати на міцність хокеїста. Після останніх ігор він потрапив в страшну аварію, в якій отримав численні травми і пошкодження. Валерій заново вчився ходити, але все одно повернувся на лід і вже через чотири роки став срібним призером Олімпіади в Лейк-Плесіді.
Алія Мустафіна, спортивна гімнастика
Як правило, навіть після невеликих травм повернутися в спортивну гімнастику дуже складно. А у випадку в Алією Мустафін, здавалося б, про продовження кар’єри і мови не могло бути.
У 2011 році першості Європи гімнастка невдало приземлилася після виконання опорного стрибка. Про тяжкості травми можна було судити по тому, що спортсменка не могла самостійно йти, і несли її на руках. Виявилося, що у Мустафін розрив хрестоподібних зв’язок коліна. Потрібна була операція.
Але Алія і не думала впадати у відчай. І правильно зробила: в Лондоні (2012) і Ріо-де-Жанейро (2016) вона взяла з золотої олімпійської медалі на брусах.
Віктор Ан, шорт-трек
Колись титулованого російського спортсмена звали Ан Хен Су, жив він в Південній Кореї і приніс для своєї країни 3 «золота» на Іграх у Турині в 2006 році. Але після тріумфу з них трапилася історія, після якої Віктор був змушений навіть поміняти громадянство.
У 2008 році під час звичайного тренування атлет врізався в огорожу і зламав коліно. Відновлювався він майже рік, а до складу південнокорейської збірної для участі на Олімпіаді у Ванкувері він не потрапив. Тоді Ан вирішив спробувати свої сили в іншій країні, і в 2011 році став громадянином Росії. Вже в Сочі він зміг завоювати для своєї нової Батьківщини три «золота» Ігор.
Маріо Лем’є, хокей
Серед зарубіжних спортсменів теж є чимало тих, хто змогли повстати з попелу незважаючи ні на що. Один з яскравих прикладів – історія канадського хокеїста Маріо Лем’є.
В кінці 80-х спортсмен почав скаржитися на болі в спині, і незабаром лікарі виявили у нього зміщення дисків в хребті. Але під час операції в його організм була занесена інфекція, яка призвела до того, що молодий чоловік виявився прикутим до лікарняного ліжка. А адже йому було всього 25 років.
Витративши півроку на відновлення, Лем’є все ж зміг повернутися на лід і навіть виграв кубок Стенлі у складі «Піттсбурга». Але болі в спині посилювалися. Виявилося, що у Маріо рідкісний вид раку – лімфома Ходжкіна. Хокеїст переніс променеву терапію, але навіть після цього продовжував виступати на високому рівні і завершив кар’єру в 2006 році.
Кім Ен А, фігурне катання
Південнокорейська спортсменка – одна з найтитулованіших фігуристок сучасності. Але мало хто знає, що з великими труднощами їй довелося зіткнутися відразу після завершення юніорської кар’єри.
Кім Ен А почала свою кар’єру блискуче, раз за разом обігруючи всіх суперниць. Але як грім серед ясного неба пролунав вирок лікарів: у дівчини виявлена спинна грижа. Здавалося б, про титули потрібно забути. Але вона не здалася і після лікування зуміла стати першою спортсменкою, яка завоювала всі найвищі титули у фігурному катанні: Олімпіада 2010 року, першість світу, фінал Гран-Прі, чемпіонат чотирьох континентів.