Чому червоних називали червоними?
Чому червоних називали червоними?
В 1918 році в Росії почалася Громадянська війна, учасниками якої були відразу кілька таборів. У підсумку, сильніше за всіх виявилися червоні, під якими прийнято розуміти прихильників встановленої більшовиками Радянської влади. Але хто придумав цю назву і чому комуністи уособлюють себе саме з червоним кольором?
Чому червоний – колір комуністів?
У символіці будь-якої політичної сили, так чи інакше пов’язаної з комуністичними ідеями, завжди присутній червоний колір. Ця традиція зародилася більше двох століть тому під час буржуазної революції у Франції.
У Парижі та інших містах під червоними прапорами збиралися ті, хто був проти роялістів (прихильників короля) і виступав за збереження затвердилися революційних порядків. Надалі червоний прапор використовувалося ліонським ткачами (1834), які виступили проти королівського режиму Луї Філіпа Орлеанського. Через 14 років під тими ж прапорами йшли в бій німецькі і знову французькі революціонери. Червону символіку використовували навіть повсталі в Китаї тайпины.
Взимку 1871 року червоний колір став символом Паризької комуни, яка уособлювала себе як спадкоємиця революційних ідей санкюлотов (паризької бідноти) часів ВФБР. У результаті до кінця XIX століття червоний колір став невід’ємним атрибутом комуністичного руху, яке до початку XX століття проникло і в Російську імперію.
Символ Паризької комуниЦікавий факт: на початку французької революції 1789 року червоний прапор вивішувався на вулицях Парижа не як символ. Його поява означало виникнення загрози громадському порядку. Як видно, нічого ідеологічного в цьому кольорі спочатку не було.
Червоні, а які ж іще?
Після перемоги Жовтневої революції та приходу до влади в Росії більшовиків червоний колір став домінувати на державному прапорі країни і на гербі. До моменту початку Громадянської війни з’явилася і Червона армія (точніше РСЧА – робітничо-селянська червона армія).
Леніну і його прихильникам не потрібно було особливо вигадувати назву свого табору, адже воно закономірно випливало з їх ідеологічної приналежності. Лідери більшовицької партії уособлювали себе з паризькими комунарами і вважали себе продовжувачами їх ідей, звівши червоний колір в ранг державної.
Для комуністів червоне означає пролиту кров борців за права пролетаріату і звільнення від експлуатації капіталістів. У важкій і також кровопролитної боротьби кувалася перемога в Громадянській війні, що стало ще одним аргументом на користь добре знайомого найменування.
Прихильність червоного тону допомагала більшовикам символічно виділитися і протиставити себе на тлі інших учасників військового протистояння, тим більше що серед них не було сили, яка підтримувала Радянську владу.
Цікавий факт: прийнято вважати, що на стороні білих у Громадянській війні брали участь офіцери царської армії, а за їх супротивників червоних виступали комуністи. Цей висновок вірний лише частково. За різними підрахунками, за Леніна виступили 70-75 тисяч офіцерів, а це близько третини від усього офіцерського корпусу. У числі відомих генералів «перебіжчиків» керівник знаменитого прориву 1916 року А. Брусилів, відомий як «сибірський червоний генерал» А. фон Таубе і перший з генералітету, який перейшов на сторону більшовиків, М. Бонч-Бруєвич.
На відміну від білих, у яких навіть не було прапора відповідного кольору, назву «червоні» виглядає абсолютно закономірним. Прихильники більшовизму були вірні комуністичним ідеалам, а ця ідеологія ще з XIX століття стала міцно асоціюватися з червоним кольором.