Чому в СРСР міські автобуси фарбували в «охру»
Невід’ємною складовою кожного міста, його особою є громадський транспорт. Тому і вимоги до нього завжди були в СРСР особливі. Зовні він зобов’язаний був гармонійно вписуватися в архітектурний ансамбль, але і це не найголовніше. Ще один момент, про який не можна було забувати – це відмітна риса, яка б виділяла його на міських дорогах. Люди повинні були здалеку бачити, що наближається їх засіб пересування і болісне очікування підходить до кінця.
Варто зазначити, що у великому і могутньому державі до всього підходили не тільки максимально відповідально, але і з наукової точки зору. Звичайно, спочатку було не до системного підходу і надмірностей. Кожен завод-виробник фарбував випущений транспорт так, як йому було зручно і вигідно. Але з того моменту, як налагодилися постачання і нові моделі почали випускати контейнером, ця практика була припинена.
Незалежно від марки усі автобуси для міських перевезень почали фарбувати в однаковий колір – яскраво-жовтий. Природно, у продукції різних виробників і навіть різних партій відтінки періодично змінювалися. Але в цілому це був один і той же колір – «охра». Саме він і був обраний як офіційний у всіх радянських містах.
На цьому варіанті зупинилися невипадково – «охра» дуже помітна в будь-який час року і при самих несприятливих погодних умовах. Навіть якщо на вулиці рання весна зі своїм брудом і сірістю, яскравий колір транспортного засобу був помітний здалеку. Це давало можливість пасажирам зайняти бойову позицію і встигнути сісти в автобус. А це в ті часи було справжнім подвигом.
В СРСР персональних автомобілів було зовсім мало, але всім потрібно було їздити на роботу і повертатися додому. Тому заталкивались всі як тільки могли, навіть якщо доводилося стояти на одній нозі в прямому сенсі цього слова. Поступово «охра» настільки зріднилася з цим транспортом, що навіть після появи на міських маршрутах угорських автобусів нового покоління Ikarus-260, а незабаром і Ikarus-280, їх теж почали покривати цією фарбою.
Звичайно, було невелике виключення у вигляді автобуса ЛАЗ-695. Але якщо розібратися і подивитися довідники НИИАТ сімдесятих і вісімдесятих років, то відразу стає все зрозуміло. Справа в тому, що після зникнення з контейнера застарілих «Елен», їх місце зайняли ці Лазик. Спочатку вони ставилися на приміські рейси, а потім перетворилися в транспорт загального призначення. З’являлися вони і на маршрутах всередині міста, але в той момент, інших варіантів просто не було.
Відразу ж після того, як Львівський завод вирішив поставити на конвеєр новий ЛАЗ-4202, йому висунули стандартна вимога щодо зміни кольору. Характерна смугастість тут же зникла, а на заміну прийшла «охра». Саме в такому варіанті автобуси та постачалися в міста Радянського Союзу. Те ж саме стосувалося й інших марок автобусів.
Прямо на заводах в цей колір забарвлювалися і досвідчені екземпляри. Крім технічних достоїнств відразу оцінювалися та естетичні характеристики. Так було зрозуміло, чи впишеться новий транспорт у вже існуючу лінійку міських автобусів.
Що ж стосується наших днів, то сьогодні в країні немає загального забарвлення громадського автотранспорту. У великих містах практикується перефарбування автобусів в один колір, але в різних населених пунктах він свій. Наскільки добре це виходить у місцевої влади, судити не доводиться. Скрізь по-різному. Але якщо ви приїдете в чуже місто, то вже не зможете з маси рухається по дорозі транспорту вихопити поглядом саме громадський.