Чому не зняли продовження фільму «Фантомас»
У 1966 році в СРСР відбулося по-справжньому знакова подія – нашому недосвідченому глядачеві Тижня французького кіно показали фільм Анрі Юневеля «Фантомас». У широкий прокат фільм трохи пізніше потрапив по обміну: французькі глядачі у відповідь побачили «Анну Кареніну» з Тетяною Самойловою, а нам дісталися три серії комедійного серіалу. Так в Радянському Союзі почалося повальне захоплення кримінальним персонажем в зеленій масці.
Історики кіно сьогодні досліджують феномен «фантомасомании» на радянських теренах, і знаходять безліч причин: недостатня кількість фільмів подібного роду у нас, залізна завіса і дефіцит інформації про життя людей в інших країнах – в «Фантомаса» показувався французький побут, розкішна обстановка, красиві автомобілі і звички людей, які здавалися нашим глядачам просто казковими. При цьому чиновники одночасно угледіли в картині зовсім інший «культурно-політичний шар», завдяки якому фільм все-таки проник на простори СРСР: в ньому побачили критику французької соціальної дійсності та інститутів влади: «чиновники буржуазного держапарату, від міністра внутрішніх справ і комісара Жюва, до численних поліцейських, виставлені зборищем кретинів». Навіть така дрібниця, як російська матрьошка, яка прикрашала кімнату Фандора, був прийнята за знак симпатії ліберального журналіста капіталістичної газети до СРСР. Так і Жан Маре, який побував на Тижня французького кіно в Москві, висловлювався про Радянському Союзі суто позитивно. Загалом, цей приклад показує, як при бажанні можна знайти плюси буквально у всьому.
Влітку 1967 року трилогія вийшла в широкий прокат в СРСР. Навіть перша стрічка показала неймовірний результат: її подивилися 45 мільйонів людей, а третя, за даними французьких довідників, зібрала навіть 60 мільйонів глядачів. Це було в десять разів менше ніж на батьківщині фільму, у Франції. Хоча в цьому випадку співвідносити кількість проданих квитків з глядачами, безсумнівно, не варто – у нас фільм дивилися по 10, 20, навіть 30 разів. Набагато пізніше психологи зрозуміли те, що відразу не змогли передбачити радянські діячі культури і міністерські працівники: цей фільм наш глядач сприймав абсолютно по-іншому. У всьому світі люди, з дитинства знайомі з образом злодія в масці, вважали його пародією на дешеві бульварні романи початку століття, адже саме так французи його і задумували, а наш глядач прийняв все серйозно, і, до речі, він був абсолютно не винен, адже на російських афішах було відсутнє слово «комедія». Російський літературознавець і радіожурналіст Іван Толстой пояснив відмінність у сприйнятті картини західним і радянським глядачем наступним чином:
«Ми ж не знали, що були ще десятки романів про Фантомаса Аллена і Сувестра. Ми не знали, що було величезна кількість коміксів, та й саме поняття коміксу існувало в СРСР тільки в «Веселих картинках». Ми не знали, що був Фейяд, що були сюрреалисты, які інтерпретували фігуру Фантомаса самим різним чином. І радянський глядач отримав все це… ось так уривчасто, поза контекстом.»
Результатом стало масове захоплення Фантомаса. Підлітки розігрували один одного і незнайомих людей, влаштовуючи зловісні телефонні дзвінки: «Фантомас скоро прийде до вас!»; серед злочинців моментально знайшлася маса наслідувачів, які залишали свої автографи на місці крадіжок; була зафіксована хвиля підліткового хуліганства, загалом, ситуація виглядала вражаюче. Найбільш відомими з наслідувачів тих років стала банда братів Толстоп’ятових. Злочинці орудували в Ростові-на-Дону в 1968-1973 роках, одягаючи для маскування чорні панчохи на голови, за що їх прозвали «Фантомасами». Підсумком стала заборона прокату фільму. Така постанова у 1970-му році виніс сам міністр внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков. Правда, є відомості, що навіть після цього на периферії показ кінокартин тривав.
Серед радянських глядачів ходила стійка легенда про те, що всього фільмів було не три, а чотири, але останній з них є «секретним». У ньому, нібито, Фантомас нарешті знімає свою зловісну маску. Насправді, ці чутки були не зовсім відірвані від реальності, адже, задумуючи серіал, творці збиралися знімати 10, а може, навіть і 12 серій. До речі, якраз про четвертої серії йшло дуже серйозне обговорення. Завдяки неймовірному успіху в СРСР, фільм збиралися зняти у нас, в російських декораціях, однак «Фантомас в Москві» так і не був створений. Однією з причин кінця серіалу сьогодні називають те, що головна зірка фільму – Жан Маре, з часом став перейматися своєю роллю. Судячи з усього, знаменитому акторові все менше подобалося те, що увагу глядачів явно відтягував на себе комічний персонаж де Фюнеса – комісар Жюв. Крім того, успіх в СРСР був лише частиною загальної картини, а в світовому прокаті третя частина «Фантомас проти Скотланд-Ярду» виявилася менш успішною, ніж перші дві. Критика дорікала режисера в стереотипності і в застої, в загальному, четвертий фільм так і не отримав фінансування, залишивши величезну армію радянських підлітків жорстоко розчаровані.