Чому військові відповідають на наказ «є!»?
В історичних фільмах і на сторінках книг, присвячених армійським буднях в різні епохи, можна почути два слова, якими військовослужбовці відповідають на наказ командира про виконання дії – «Є!» і «Слухаюсь!».
У сучасній армії залишилося тільки слово «є». Як з’явилося це коротке і ємне слово, і чому воно не завжди було у військовому статуті?
Історія відповіді на наказ
Спроби написати військовий статут відбувалися царем Іваном Грозним, комісія якого розробила «Боярський вирок» прикордонної служби і царем Олексієм Михайловичем, звелів створити трактат про «Вчення і хитрість ратного будови». Однак поява першого повного військового статуту в нашій країні, що охоплює всі роду військ, відноситься до 1716 р. і пов’язане з ім’ям великого реформатора Петра I. У цей же час з’явилися і нові команди.
Цар створив регулярну армію. Тепер чоловіки збиралися на службу не з приводу початку війни, а для несення регулярної військової служби. В цей час з’явився і новий статут, який максимально повно регламентував процес несення служби. Разом з новими порядками з’явилися й нові команди.
Військовий статут Петра I, 1716 року
Цар Петро став засновником російського військово-морського флоту. Багато сучасники з побоюванням ставилися до нововведень царя-реформатора, а тому з числа дворян не знайшлося достатньої кількості офіцерів для командування флотом, а солдати-піхотинці не поспішали переучуватися в матроси. Та й знань у цій області російським військовим ще не вистачало.
Цікаво: Як добувають сіль? Опис, фото і відео
Тоді Петро I запросив для навчання англійських військових. Російським солдатам було наказано все в точності повторювати за англійськими військовими. Так вони перейняли і відповідь «Yes, sir!», перетворивши його на «Є!». Якщо часто і швидко говорити «Yes, sir!», то автоматично виходить «Є!». Слово це прижилося у флоті, у XVIII столітті воно було закріплено в статуті, а потім перейшло і в термінологію інших пологів військ.
Доказом того факту, що «Є!» є звуконаслідувальним відповіддю англійської мови «Yes!» або «Yes, sir!», є те, що інші команди російських військовослужбовців мають аналоги в армії різних країн: «Atentu!» («Струнко!») по-французьки, «Fall in!» («Ставай!») по-англійськи і т. д. І тільки «Є!» залишається без перекладу.
Інші версії
За однією з версій солдати допетровської епохи відповідали на наказ командира «Так!». Однак воно не було таким чітким і ємним, як «є», адже його можна було потягнути і сказати співуче. Тому стислий і чіткий відповідь поступово витіснив універсальне «так».
Слово “є” програмує людину на те, що справу вже зроблено, вже є, звідси і відповідь.
Цікавий факт: з-за численних поправок, які вносили в Статут ЗС СРСР під час Великої Вітчизняної війни, в сучасних фільмах про ті часи існує велика кількість «ляпів». Нерідко вони стосуються і відповідей червоноармійців на накази командування. То вони відповідають «Є!», то «Слухаюсь!», то зовсім «Так точно!» на наказ про виконання дії. Це ріже слух не тільки історикам, але і тим, хто служив в армії.
Довгий час у військовому лексиконі існував відповідь «Слухаюсь!». Можливо, цей відповідь стався від звичного для селян відповіді перед паном «Слухаю-с», адже солдатів в дореволюційну епоху набирали з простого народу.
Цікаво: З чого і як роблять папір? Опис, фото і відео
У Червоній армії прагнули повністю позбутися слідів царизму, відмовилися і від колишнього порядку спілкування командирів і солдатів. Селянське “Слухаюсь!” перетворилося в нейтральне “Є!”, але закріплено у Статуті внутрішньої служби РККА тільки в 1937 р. Саме так військовослужбовці відповідали на накази командування аж до кінця війни.
У Статуті внутрішньої служби ЗС СРСР від 1946 р. військовослужбовцям, які отримали наказ, зобов’язаний відповідати «Слухаюсь!», а у Військово-морських силах – «Є!». Загальне «Є!» знову повернулося до Статуту ВС тільки в 1960 р.
Знадобилося кілька століть, щоб відповідь «Є!» закріпився в армійському лексиконі. Цією відповіддю російські військові зобов’язані Петру I і англійським морякам. Однак у промови російських військових «є» придбало свій сенс і стало словом більш значним, ніж просте наслідування іншомовного «Yes, sir!».