За які види спорту в СРСР могли посадити у в’язницю
Спортивні ігри – що може бути аполитичней? – зближують людей, допомагають знайти однодумців, зайняти час і, нарешті, зробити, як у пісні «у здоровому тілі – здоровий дух». Однак влада в Радянському Союзі на це дивилася інакше: вона вважала, що навіть вид спорту міг стати ідеологічним супротивником, здатним негативно вплинути на мораль громадянина країни.
Як більярд оголосили буржуазним пережитком
Більярд потрапив під заборону відразу після зміни соціально-суспільного ладу в 1917 році: нові влади віднесли його до пережитків минулого, оголосивши «буржуйською забавою». Однак у 30-ті роки, завдяки інтересу до гри ряду членів вищого керівництва СРСР і безпосередньо товариша Сталіна, про більярді згадали і заговорили знову. Знайшовши втрачені позиції, настільна гра здобула широку популярність серед населення – столи з кулями були встановлені практично у всіх санаторіях, будинках культури і парках відпочинку.
Крім того, Комітет по фізкультурі і спорту створив більярдну секцію, яка займалася як навчанням, так і проведенням різних за масштабом турнірів – від міських першостей до загальносоюзних змагань. Полюбили гру і військові, які вважали її відмінним тренуванням для розвитку влучності і окоміру, і інтелектуали країни, які бачили в більярді відмінний спосіб розслабитися і приємно провести час.
Не була забута гра і під час Великої Вітчизняної війни – так у 1944 році відбувся навіть турнір для надання допомоги фронту. У повоєнні ж роки більярд став стрімко втрачати популярність, та після чемпіонату країни, що відбувся в 1947 році, практично пішов у забуття. Офіційно настільну гру не забороняли, але знову почали засуджувати як заняття, яке суперечило цінностей суспільства, що мріє побудувати комунізм.
Чергове народження інтересу до цієї розваги відбулося в 1988 році, коли в Москві створилася більярдна федерація, оголосила через рік про надання грі статусу виду спорту.
Чому в СРСР було заборонено займатися карате
Офіційно карате заборонили восени 1981 року після виходу в світ указу «Про адміністративної відповідальності за порушення правил навчання карате» і доповнення статті про незаконному зберіганні зброї (ст. 219 КК РРФСР), пунктом про незаконне навчання карате.
Існує кілька версією, чому влада почали гоніння на цей колись популярний вид спорту. Перша версія – це криміналізація. Застосовується в бійках карате, часто призводило до загибелі когось з учасників вуличної бійки. До того ж нерідко молоді спортсмени займалися охороною підпільних цеховиків, допомагаючи їм позбуватися від конкурентів.
Друга версія – брак спортсменів в інших видах спорту. Популярність карате торкнулася практично всю радянську молодь – їм прагнули займатися і футболісти, і хокеїсти, і дзюдоїсти. Ймовірний відтік перспективних спортсменів призвів до їх дефіциту в дзюдо і боксі, що позначилося на виступах збірної СРСР. Так, наприклад, до 1981 році країна майже 14 років залишалася без призових місць з боксу з-за відсутності в складі здатних хлопців.
Третя версія – брак контролю над секціями. Зважаючи на численність офіційних і підпільних секцій, держава не могла встежити за тим, що діється всередині спортивних спільнот. Сувора дисципліна і ієрархія в середовищі каратистів викликала у влади побоювання в можливості формування злочинних груп і навіть поява антиурядових змовників.
Четверта версія – пособництво тіньовій економіці. Волею-неволею каратисти допомагали створення неврахованих грошових потоків: продаж спорядження, значків, плакатів та іншої атрибутики, приносила цеховикам солідні, але незаконні доходи.
Інші версії, що існували в той час – це відсутність кваліфікованих тренерів, висока травмоопасность карате, розбіжності серед членів комітету з фізкультури СРСР.
Як бейсбол не витримав «терору»
Велика депресія в США призвела до того, що в 30-ті роки американські фахівці вирушали шукати роботу в Радянський Союз. Крім знань і робочих рук, в чужу країну вони привезли і пізнання про бейсбол – національного виду спорту, до якого долучили і своїх радянських товаришів. Схожа на лапту гра з трохи більш складними правилами стала настільки популярною, що в 1934 році студентам Московського інституту фізкультури викладали її вже відповідно до навчального плану.
До 1937 року на московському стадіоні «Динамо» була створена окрема майданчик для тренувань і змагань з бейсболу і в цей же період організована бейсбольна ліга СРСР. Спочатку центральна влада не перешкоджала починанням – не заперечувала навіть проти пропозицій про те, щоб американська гра стала новим видом радянського спорту. Проте все послаблення закінчилися, коли настали часи «Великого терору» – ентузіастів бейсболу заарештували і про спробу популяризувати гру в Союзі довелося забути назавжди.
Як після двох проведених чемпіонатів в СРСР заборонили бодібілдинг
У Радянському Союзі бодібілдинг, званий «атлетичною гімнастикою», здобув популярність у 60-ті роки минулого століття. Незважаючи на це, достатньої літератури спортсмени не мали і проводили тренування, використовуючи методику 60-річної давності, розроблену Євгеном Сандовым. Про всі новинки і досягнення в області культуризму качки СРСР дізнавалися з польських тематичних журналів, які підпільно завозилися в країну.
Ставлення влади до цього виду спорту, було спочатку негативно: хоча перешкод до занять ніхто не організовував, бодібілдинг вважався західним віянням, тому не викликав схвалення відповідальних осіб. В 1971 році в Северодвінську відбувся перший чемпіонат серед культуристів: змагання, хоч і мали неофіційний характер, привернули до себе спортсменів з усієї країни. Через рік вдалося організувати повторний чемпіонат, який в історії розвинутого соціалізму став останнім змаганням культуристів.
У 1973 році з’явилося офіційне постанова забороняла розвиток цього виду спорту в СРСР. Тим не менш, бодібілдери не зникли – вони перейшли на «нелегальне становище», обладнавши гойдалки в підвалах будинків. Правда, існувати зовсім непомітно не вдавалося і тоді в силу вступав закон. Так за пропаганду бодібілдингу засудили Володимира Хомулева – переможця першого чемпіонату СРСР. Іншому культуристу – Євгену Колтуна – пощастило більше, він пройшов лише через товариський суд.